У лютому 2003 року на сім’ю Салоїд, яка виховує двох діток, чекав сюрприз. Одного дня у двері помешкання подзвонили. На порозі стояв незнайомий чоловік, який просто ошелешив своїм повідомленням.

— Добрий день. Я новий хазяїн цієї квартири...

— А ми ж хто?

— Я купив її за 19 тисяч гривень. Ось документи...

— А куди нам подітися? — заплакала Ірина Анатоліївна.

Такі діалоги можна було почути і ще в кількох помешканнях другого під’їзду будинку № 5 по вул. Червоногвардійській у Чернігові. Згодом вони переросли в судові справи, апеляції.

— Мою кімнату продали Ніні Сусло, — розповідає безробітна Світлана Заїка. — Вона вже навіть прописана в ній і подала позов на примусове виселення мене з кімнати.

...Нинішня колізія бере свій початок у 1989 році. Тоді, 19 жовтня, облвиконком прийняв рішення

№ 189 у такій редакції: «Враховуючи відсутність гуртожитку для працівників торгівлі і громадського харчування, з метою закріплення кадрів молодих спеціалістів та у відповідності з постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.86 № 208 виконком обласної ради народних депутатів вирішив: дозволити управлінню торгівлі облвиконкому використовувати другий під’їзд (квартири з 55-ї по 108-му) 108-квартирного житлового будинку для малосімейних по вул. Червоногвардійській, 5, як гуртожиток торговельного центру «Дружба».

Невдовзі його було заселено молодими працівниками торгівлі. Спливав час: люди одружувалися, виписувалися, прописувалися, народжували дітей. Усе й до сьогодні було б, мабуть, без змін, якби для ВАТ «Чернігівський торговий центр «Дружба» не настали скрутні часи. Його майно одного дня за великі борги пішло, як мовиться, з молотка. Згідно з мировою угодою від 30.08.2002 р. ВАТ «Чернігівський торговий центр «Дружба» передав кредитору — підприємству «Інвальплюс», якому був винен 823 тисячі гривень, свою власність — «приміщення будівлі загальною площею 2312,4 квадратних метри, розташованої по вул. Червоногвардійській, 5». Тобто вищезгаданий другий під’їзд з майже 50 однокімнатними та двокімнатними квартирами (балансова вартість 644454 гривні. — Авт.), в яких зареєстровано 127 осіб, а проживає набагато більше.

Зрозуміло, новому власнику така «компенсація» за борг з доважком людей була не дуже й вигідна. Але це, зрештою, щось замість нічого. Підприємство «Інвальплюс» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», вступивши у права господаря гуртожитку, не приховувало, що продати наявні квартири за мінімальну балансову вартість для нього було б кращим варіантом, ніж судитися з деякими мешканцями за несплату ними комунальних платежів.

— Я позитивно сприйняла ідею керівництва «Інвальплюс» щодо викупу квартир, — каже економіст ВАТ «Базис» Світлана Васильєва. — Спробуй у Чернігові за 19 тисяч гривень купити двокімнатну квартиру! Це надто дешево. До того ж нам сказали: хто не може одразу внести таку суму, тому нададуть відстрочку. Я уклала з ними договір. Спочатку внесла 6000 гривень, і за мною закріпили двокімнатну квартиру, в якій раніше проживали я з сім’єю та Ніна Риковська з сином. Іншу частину суми я мала внести пізніше. Але виникла проблема. Ніна Риковська не хоче переселятися в кімнату, яку їй пропонують. Ми судимося. І не тільки ми. Багато жінок-одиначок не хочуть переселятися і жити разом по двоє, троє. Я їх по-людськи розумію. Але вони проживають не у власних кімнатах. Це був гуртожиток.

Продаж 16 квартир збаламутив другий під’їзд дев’ятиповерхівки на весь 2003 рік. Майже щотижня в Чернігові тоді розглядали та й тепер ще розглядають позови про виселення, вселення, незаконність дій «Інвальплюс» тощо. Підприємство — власник житлової площі торік взяло участь у майже 70 судах з приводу різноманітних питань життєдіяльності проживаючих (стягнення боргів, переселення і т. ін.).

Як запевнив мене директор «Інвальплюс» Віктор Пилипенко, нікого з мешканців їхнього гуртожитку вони не виселили і не мають наміру виселяти — йдеться здебільшого лише про переміщення з однієї кімнати в іншу, наведення порядку в реєстрації, оплаті за тепло, газ (в однокімнатній квартирі, наприклад, проживає сім’я, а сплачує комунальні послуги лише одна особа). І хоч усі економічні резони власника зрозумілі, викликає співчуття ситуація, в якій опинилися більшість малоімущих сімей, особливо одиноких людей. Умови їхнього проживання після недавніх змін мають вочевидь погіршитися: одна річ проживати самому в кімнаті двокімнатної квартири, а інша — удвох, утрьох. Звичайно, це не на вулиці. Але все-таки... Багатьом нині вже більш як 40—45 років.

Звісно, невпевненість у майбутньому змусила мешканців будинку виявити активність у пошуках кращого варіанта для свого буття. На їхній захист стала обласна прокуратура. Вона поставила під сумнів статус другого під’їзду житлового будинку по вулиці Червоногвардійській, 5, як гуртожитку. Аргументація щодо цього проста: по-перше, назване приміщення не зареєстроване у виконкомі міської ради саме в такій якості. По-друге, рішення № 189 (ми його цитували вище. — Авт.) «не може вважатися документом, яким житловому будинку присвоєно статус гуртожитку, оскільки надання статусу гуртожитку не належить до компетенції облвиконкому». Голова Чернігівської облдержадміністрації Валентин Мельничук 21 травня минулого року підписав розпорядження № 169, згідно з яким визнано таким, що «втратило чинність, рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 19.10.89 № 189 «Про заселення житлового будинку для малосімейних». Чернігівський виконком, у свою чергу, 15 грудня 2003 року рішенням № 289 скасував рішення виконавчого комітету від 18.05.98 № 148 в частині оформлення права власності ВАТ «Чернігівський торговий центр «Дружба» на об’єкт нерухомості по вул. Червоногвардійській, 5. Одне слово, у людей, що мешкають за цією адресою, з’явилася реальна надія незабаром проживати в державному будинку, а отже, і не думати про викуп квартир, переміщення з кімнат.

А нині відбуваються суди, виносяться рішення за ними. Та зауважимо, що ситуація зі спірним житлом не набула б драматичних обертів, якби чинне законодавство мало чіткі визначення про приватизацію відомчих житлових помешкань, передачу їх новим власникам за борги. Одразу прогнозуємо низку проблем, які виникають у зв’язку з позовами. Скажімо, підприємство «Інвальплюс» вважається добросовісним набувачем майна. Власність воно набуло законно. Якщо державні органи допустили незаконну приватизацію під’їзду житлового будинку, то як вони компенсують добросовісному набувачу майна його втрату? Оскільки це запитання, мабуть, залишиться без відповіді, затягнення судового процесу, найпевніше, неминуче.

Чернігів.