Товарні біржі — хронічна стагнація

За цей час відбулися істотні зміни в розвитку економіки країни.

Було прийнято низку законів, що додавали біржі нові функції і пред’являли до неї додаткові вимоги. Насамперед це закони, пов’язані з приватизацією, відчуженням майна збанкрутілих підприємств, майна, що перебуває в податковій заставі, і конфіскованого. Після прийняття Земельного Кодексу гостро постало питання про організацію прозорого конкурентного продажу земельних ділянок, яке можна вирішити тільки шляхом проведення земельних аукціонів на регіональних біржах.

Не менш гостре питання — про стабілізацію зернового ринку, впорядковування цін на ПММ і мінеральні добрива. Один із шляхів розв’язання цих питань — розвиток ф’ючерсного ринку, що неможливий без змін до чинного закону.

Верховна Рада попереднього скликання прийняла Закон «Про товарну біржу», але на нього було накладено вето Президента, і тому дотепер діє старий закон, що не відбиває розвитку економіки України, агропромислового комплексу й організованого товарного ринку загалом.

Тиждень тому, після канікул і гострих політичних баталій, що мали місце в стінах Верховної Ради, в другому читанні розглядався Закон «Про товарну біржу», запропонований Кабінетом Міністрів України, він був відхилений Верховною Радою.

Що перешкодило прийняттю цього закону?

На наш погляд, насамперед бажання Кабінету Міністрів ще більше зарегулювати економіку України, створити ще один державний орган і тим самим підсилити бюрократичний тиск на ринкову економіку, що формується. Якщо навіть не розглядати питання, що створення апарату, який ліцензує біржі, зажадає додаткових бюджетних коштів і, як кожне ліцензування, сприятиме корупції, залишаються відкритими питання: які критерії будуть закладені під час ліцензування, і головне: навіщо воно потрібне?

Розвиток бірж в Україні носить вочевидь нецивілізований характер. Велика кількість бірж (більш 500), низький правовий рівень фахівців, які працюють на біржі, відсутність вимог до наявності спеціалізованих приміщень і технічних засобів призводять до того, що з’явилися біржі-карлики, які не мають ні свого приміщення, ні підготовленого персоналу. І це заважає створенню ефективних бірж.

Отже, під час реєстрації бірж потрібно сформулювати конкретні, чіткі вимоги до організацій, які бажають зайнятися біржовою діяльністю. Прообраз таких вимог був створений ДПАУ під час відбору бірж, що атестувалися для організації торгівлі майном, яке перебуває в податковій заставі.

Дивує позиція Кабінету Міністрів у його проекті і тим, що спочатку відбувається реєстрація біржі у встановленому порядку, а потім відбувається її ліцензування.

Коли біржу зареєстровано в установленому порядку, то вона вже є товарною біржею.

Тобто виконано всі вимоги Закону «Про товарну біржу», інакше вона не була б зареєстрована.

Якщо її не акредитувати, то що — анулювати реєстрацію і тим самим порушити закон?

Щодо пропозиції Кабінету Міністрів про кількісний склад засновників (20 осіб), то така пропозиція викликає подив. Якщо розглядати біржу, що має монопольне становище на товарному ринку, то запропонований кількісний склад засновників, хоч і з великими натяжками, може бути обгрунтований. Але сьогодні, коли на ринку є більш як 500 бірж, а обсяги в загальному товарообігу становлять 0,17 відсотка, говорити про монопольне становище бірж якось несерйозно. Навіть, якщо припустити, що після прийняття закону «Про товарну біржу» 90 відсотків бірж припинить своє існування, про монопольне становище бірж годі й говорити. Ймовірно, автори взяли цю ідею з організації Лондонської біржі металів, не врахувавши особливості цієї біржі, її домінуюче становище під час формування цін на ринку кольорових металів.

Насамкінець: хотілося б сподіватися, що представники Кабінету Міністрів України, які розробляють закон, знайдуть можливість разом з депутатами, зацікавленими в прийнятті закону і провідними біржовими спеціалістами, розробити такий закон, що дав би можливість створити прозорий ефективний товарний ринок.