Порядок — світ і життя,або Яка політреформа потрібна в інтересах усієї країни

Що далі, то гірші умови, що гірші умови, то гірші політики в них виростають, які створюють ще гірші умови..., а світла не видно навіть у кінці тунелю.

Для того, щоб вийти з цього глухого кута в країні справді потрібна політреформа. Але щоб життя було кращим не тільки для політиків, а й для народу, для справжнього підвищення ефективності роботи влади та наведення елементарного порядку в країні, основним завданням (коренем, метою, сенсом) політичної реформи повинно стати встановлення порядку визначення та вирішення головних актуальних проблем суспільства, а не — як поділити політичні, економічні, інформаційні монополії і владні посади, як є сьогодні.

Політреформа має не стільки перерозподілити повноваження, скільки істотно змінити роль і функції влади, тобто перетворити її з клубів для розваг, самозбагачення політичних сект і кланів, як є сьогодні, на святу роль творця, генератора всього прогресивного та ефективного організатора суспільства. А замість нинішніх політичних сект та кланів, створених для боротьби за «шкурні» інтереси, які називають себе партіями, мають бути справжні партії, носії та втілювачі прогресивних ідеологій, спрямовані на поліпшення умов життя всієї країни.

Для цього необхідно створити відповідні умови, передусім запровадити такий механізм роботи влади, який змушував би політиків вирішувати суспільні проблеми, а не робити те, що їм хочеться, до чого спонукають їхні інстинкти, як є сьогодні. Цей механізм має страхувати від потрапляння до влади випадкових людей, а у разі коли цього не вдалося уникнути, не давати можливості діяти на емоціях або у «шкурних» інтересах, як є сьогодні, та завдавати країні шкоди. Зазначені умови мають бути створені шляхом установлення порядку визначення та вирішення суспільних проблем.

Політреформу потрібно розпочинати саме з установлення порядку визначення та вирішення суспільних проблем. І цей порядок, ця робота, завжди повинні бути на першому місці. Всі інші питання, зокрема такі спірні, як президентська чи парламентська республіка, розподіл повноважень, порядок виборів тощо, повинні бути підпорядковані першому залежно від того, які головні суспільні проблеми і яким чином необхідно вирішувати, який спектр політичних сил та яка реальна ситуація в країні. Коротко, на наш погляд, його суть має полягати ось у чому.

1. Прем’єр-міністр України визначає основну суспільну мету, перелік проблем, які потрібно розв’язати для її досягнення, узгоджує з Президентом України та подає їх на погодження до Верховної Ради України. До головних проблем можна додати перелік актуальних похідних проблем і поточних завдань, а також негативних тенденцій, які доцільно усунути, та позитивних тенденцій, які доцільно закріпити.

2. Верховна Рада України розглядає зазначений перелік та у разі доцільності включає до нього додатково визначений свій перелік проблем. Головних із них повинно бути не більше десяти.

3. Після узгодження суспільної мети і проблем Прем’єр-міністр підбирає кадри для їх розв’язання та надає їм відповідні доручення, які мають діяти за аналогічною схемою.

4. Кабінет Міністрів на основі пропозицій органів влади узгоджує проект програми — з алгоритмами щодо розв’язання кожної проблеми та подає її на погодження до Верховної Ради. Погоджена і затверджена програма має бути основним документом роботи всіх органів влади.

5. Президент України та Верховна Рада України раз на рік, а Прем’єр-міністр України раз на півроку звітують перед громадськістю про результати реалізації основної суспільної мети та розв’язання кожного з пунктів визначених головних проблем, що корисного для країни зроблено особисто кожним із них на відповідній посаді, а у разі недовиконання — про причини (перешкоди, помилки тощо), основні додаткові рішення, які приймалися або прийматимуться для виправлення ситуації.

Звіт доцільно проводити у три етапи — усно перед народом через ЗМІ; письмово та усно відповідаючи на офіційно поставлені запитання представників ЗМІ; письмово та усно відповідаючи на офіційно поставлені запитання представників офіційної опозиції. Звітувати за аналогічними схемами повинні й інші центральні та місцеві органи влади, опозиція, партії тощо: що зроблено корисного для суспільства відповідною організацією та на відповідній посаді.

На основі зазначеного має бути розроблено порядок роботи всіх органів влади, до найнижчої її ланки. Суть та основні принципи запропонованого порядку доцільно закріпити конституційною нормою, а конкретний порядок — законом. Адже в такій програмі обов’язково буде названо всі головні суспільні проблеми, а ще важливіше, не тільки названо, а й розроблено алгоритми розв’язання кожної з них та забезпечено ефективний суспільний контроль їх виконання.