Весняний протяг перемін

У  березні кожною клітиною відчуваєш позитивний вплив перемін. Озирнись і побачиш: ранні ярові вже засіяли на добрій половині запланованих площ, до столу подають духмяну випічку торішнього врожаю, зростають бізнес та економіка, навіть ціни лякають менше, ніж узимку.

Весняний вітер перемін — не завжди рукотворна реформа. Судячи з того, що в нас виходить з рукотворними, це — чудово. Рахункова палата цього місяця нагадала нам про незугарне виконання затвердженої ще 1997 року Державної комплексної програми з будівництва об’єктів вітроенергетики, вартістю 300 мільйонів гривень. Лише один факт: торік її реалізацію заблокували мало не на півроку, тоді як загальна проектна потужність зданих в експлуатацію об’єктів ледь дотягла до 55,7 МВт (це більш як удвічі менше, ніж мало бути наприкінці 2000 року). Серед причин такого легковажного ставлення до вітрової енергетики — нецільове використання і, вдумайтеся лишень, «законодавча невизначеність головного розпорядника коштів». Хіба такий висновок не заслуговує на вагоміші узагальнення вартістю в мільярди, а не сотні мільйонів гривень?

Цього місяця Міністерство фінансів спростовувало заяви деяких народних депутатів стосовно неврахування зведеним бюджетом-2003 кількох мільярдів гривень, аргументуючи слабкою кореляцією зростання ВВП з приростом доходів держаної казни, значною кількістю податкових преференцій для галузей, які мають істотну питому вагу у формуванні ВВП. Інакше кажучи, Міністерство фінансів, по суті, визнало наявність, з одного боку, високого податкового тиску і незадовільного адміністрування податків, а з другого — перерозподіл загальних доходів підприємствами-пільговиками, адже «слабка кореляція» — вже результат урядової рукотворчості. Такого само висновку дійшов і Президент України, ветувавши законопроект № 4000-1, який мав змінити положення майже трьох десятків податкових законів. Ветував, до речі, з коротким усним резюме: невігластво. А голова профільного комітету ВР Петро Порошенко схильний думати інакше, повідавши під час презентації неофіційних результатів виконання бюджету-2003 про створений податківцями свого роду «рукотворний» ринок послуг з відшкодування ПДВ. Та за таких умов у нас ніколи зростання ВВП не буде корелюватися як слід зі зростанням доходної частини бюджету! А за вітер перемін ми і надалі дякуватимемо природі, а не уряду.

Утім, у березні Кабінет Міністрів став найпомітнішою фігурою в суспільстві, затвердивши уточнену Програму дій на 2004-й рік, свого роду березневі тези. Попри свою претензійну назву й нові макроорієнтири, сам факт їх схвалення цікавий іншим — відносною недоторканністю упродовж року, яку одержав нинішній склад Кабміну (після виборів новий глава держави може поставити питання про формування нового складу уряду). Прихильники Кабінету Міністрів у парламенті вітали темпи економічного зростання, а опозиціонери дорікали за соціальні борги у 5 мільярдів гривень, зниження мінімального розміру заробітної плати з 237 до 205 гривень, перші «млинці» пенсійної та податкової реформ. Прем’єр-міністр гідно сприйняв критику, пообіцявши збільшити соціальні виплати з бюджету на 60 відсотків, підняти пенсії та заробітні плати, дипломатично уникнувши розмов про податкові реформи. А депутати й не наполягали, пам’ятаючи про те, що більшість з них виграли вибори під гаслом: напнемо на бюджетному кораблі податкові вітрила і дістанемося цивілізованого берега! Але, судячи з логіки спростування Мінфіну, зі збиранням податків непереливки.

13-відсотковий податок з доходів громадян, схоже, стимулює заможність багатих, і зубожіння бідних. З огляду на особливості адміністрування наших податків й архіважливу потребу не розгойдати цього року інфляцію, з великим бізнесом уряду простіше розмовляти тет-а-тет.

Ще в лютому підписано меморандум з нафтопереробними заводами про постачання пального за фіксованими цінами на період посівної. Попри те, що НПЗ не використовують можливостей з мінімізації податкових відрахувань, а причин для подорожчання нафтопродуктів більш як достатньо, заводи знизили ціну дизпалива у вільному продажу до 1680—1900 гривень за тонну. Зі свого боку, уряд практично не зробив нічого для компенсації підприємцям збитків унаслідок березневого податкового навантаження, хоч добре знає, що це впливає на ціноутворення пального швидше за сезонний чинник або російське мито на сиру нафту.

Березень уряд розпочав з меморандуму, підписаного з підприємствами гірничо-металургійного комплексу. Бурхливі темпи розвитку промисловості, особливо машинобудування та будівництва, вже давно вимагають якісних змін у торгівлі металопродукцією, переорієнтації на внутрішнє споживання (на Івано-Франківщині деякі умільці виводять у поле трактори, зібрані з металобрухту). Споживачі (об’єднання «Укрметиз», Держбуд, Мінтранс, Мінпаливенерго та інші) наполягають на тому, щоб їм продавали за грудневими цінами метал у обсягах, співвідносних поставкам у країни, що приєднуються у травні до Євросоюзу. Це ще одна морока, бо в ці країни металурги постачали вчетверо більше металу, ніж куца європейська квота. Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції, втім, у березні пересвідчилося, що торгівля з Європою виходить за рамки внутрішніх формальностей, бо, з’ясувалося, ще до початку видачі ліцензій металургійні підприємства приблизно на 10 відсотків вибрали квоти з поставок рулонного і нерулонного плаского прокату. Проте чорна металургія неминуче зазнає втрат у зовнішній торгівлі. Але не варто сподіватися, що від того перепаде внутрішньому ринку, можливо, якийсь мізер, зате втратити він може набагато більше: предметом торгу з європейцями є квота на експорт металобрухту, яку нам пропонують знизити. Підписавши правила гри стосовно ціноутворення на внутрішньому ринку, металургійні комбінати також одержали доволі непевну страховку у вигляді перспективи купити за низькими цінами залізорудну сировину, кокс, феросплави тощо. Тож меморандуми — річ непевна. Однак якщо не брати до уваги адміністративні заходи, за зловживання якими торік уряд просив дарувати, то вони нині чи не найефективніший засіб боротьби з інфляцією. Принаймні кращий, ніж директивний, з допомогою якого виконавча влада намагається впливати на тарифи житлово-комунального сектору в регіонах.

Та хоч би там як, а весна вже принесла нам свіже повітря перемін. Нехай це ще не вітер, а, судячи з наших споживчих настроїв, лише протяг, але, як-то кажуть тепер у парламенті, ще... не вибори.