Наша суспільна думка живе минулим, віддає перевагу музиці класиків і романтиків. Але чому я маю слухати лише Верді, Моцарта, Россіні? Вони великі композитори, але загляньте в будь-яку музичну школу чи консерваторію, і ви зрозумієте, про що я кажу. Вокалісти співають лише те, що допомагає їм розкрити голос. А це ті-таки Верді й Моцарт. І якщо ви попросите виконати щось новіше, хоча б «Воцека» А. Берга, вам скажуть: «Тут вокальні партії не мають яскравої мелодії. Навіщо ж це співати?»
Але якщо «це» не співати, звідки візьметься слухач, здатний «це» любити? Найпевніше, він заявить, що в нас перевелися таланти. А вони є, просто їх не хочуть чути. Чому? А от така «думка». Для неї молодість не володіє істиною. І доки «думка» повірить у молодих музикантів — вони постаріють!
Так і з нашими молодими композиторами. Лише раз на рік — фестиваль «Київ Музик Фест», де, хоч пунктиром, можна прослухати нових авторів. Так, їхні твори нерівноцінні. Деякі — навіть препогані. Орієнтуючися «на Європу», багато хто зайнятий марним наслідуванням. Добре, якщо не можна придумати нічого іншого, нехай це буде ні на що не схожий синтез. Адже музика нагромадила величезний досвід різних технічних прийомів.
У зв’язку з цим я відчула гордість за нашу культуру, коли почула твори молодого львівського композитора Михайла Шведа. Глянувши на нього, і не подумаєш, що він здатний таке створювати. Двадцятип’ятилітній юнак, худенький, невисокий. Не привертаючи до себе уваги, він скромно сидів у кутку залу. Я і не підозрювала, яка творча сила приховується у цій тендітній людині.
Переважно він пише духовні твори, і це показово для української культури, згадайте хоча б Березовського, Бортнянського і Веделя. Торік Михайло Швед представив нам нову роботу «Pater Noster» для змішаного хору, труби, органа та струнних. Назва відповідає одній із частин католицької меси. Нібито все досить традиційно — хор, оркестр. Але композитору вдалося синтезувати всі попередні музичні досягнення так, що твір звучав напрочуд прекрасно! Отут можна було почути і відгомін Баха, Орфа, Шостаковича, були й інші паралелі. Себто твір став відображенням багатовікової культури. Щоб створити таке, потрібно мати величезний талант і слуховий аналітичний досвід.
Але навіть не це вразило мене. Був один момент, який, здається, зроблено просто геніально. Уявіть собі хор, що не співає, а промовляє пошепки, причому в переклику жіночих і чоловічих голосів. До цього приєднуються скрипки, що б’ють смичком по струнах, і орган. Здавалося, нічого особливого, але ефект був такий, ніби це голоси з пекла! На мить мене охопив страх. Не знаю, як композиторові вдалося досягти такого результату, але всі в залі пережили те саме.
У той момент зі мною сталося щось приголомшливе. Коли почали грати, я начебто опинилася в іншому світі. Ця музика опанувала моїм розумом. Уявіть, що ви тривалий час перебуваєте під водою, а потім спливаєте! У цій музиці було все, а найголовніше — щирі почуття, від яких хотілося жити! Захоплення душі, приплив адреналіну, відкриття світу духовності, знаходження ідеалу — от що таке «Pater Noster» Михайла Шведа!
Звичайно, неабиякий меломан може і придумати собі враження. Та є в музиці те, без чого вона розпадається і не сприймається слухачем. Це — форма. І в цьому плані твір Михайла Шведа бездоганний. А ви кажете, що молодість не володіє істиною...