Ворота до конституційної реформи відкрили. Без цього ключика, як відомо, деякі політичні сили з могутніми партійними біцепсами навіть не бажали вести мову про внесення змін до Конституції України. Аполітичним одинакам шлях до парламенту закрили. Потрапити до найвищого законодавчого органу держави можна буде лише в партійно-політичній команді, здатній перетнути тривідсотковий бар’єр.
Оцінки й аналіз щойно прийнятого закону про вибори народних депутатів на пропорційній основі (лише за партійними списками) — за політиками, правниками і просто виборцями (час є — закон набирає чинності з 1 жовтня 2005 року). А вже зараз на думці висновок: нові виборчі правила позначаться не лише на законодавчій гілці влади. Відлунять і на виконавчій, адже опозиційні політичні сили в «нічну зміну» опинилися по різні боки барикади і «так мило» поливали одна одну «аргументами».
Опоненти і прихильники такого «відкриття воріт до політичної реформи» однаково оперували захистом інтересів народу. Хоча сам народ, коли судити із оприлюднених (вочевидь до нагоди!) результатів опитування Українського інституту соцдосліджень і Центру «Соціальний моніторинг», готовий до будь-яких політичних крутоповоротів. Половина опитаних висловилися за проведення дострокових виборів глави держави в разі несподіваної відставки Леоніда Кучми. Цікаво, що питання спливало й у традиційних інтерв’ю парламентаріїв у кулуарах ВР. Масла у вогонь підлив постійний представник Президента в парламенті Олександр Задорожній, який уникнув прямої відповіді про ймовірність обрання глави держави ще до жовтня цього року і сказав, що йому нічого невідомо про якісь плани розпуску парламенту. А виборці вже навчені: коли категорично не заперечують, то щось воно таки мелеться і мука таки може бути.
Одне слово — тиждень суцільної інтриги. Опозиціонери з «Нашої України» і БЮТу тиснули на опонентів намірами вдатися до «народних санкцій» і вимагали привселюдно пояснити їм причину такого спурту конституційної реформи (начебто самі не знають!), а також встановити прозору процедуру прийняття гарячих законопроектів. Найчіткіше сформулював позицію однодумців Степан Хмара: суть не у законі про парламентські вибори, а в процедурі його прийняття.
Утім, багатьох не влаштовувала і суть. Адже в парламенті 225 депутатів-мажоритарників, котрим суто пропорційна система перекриває реальний шлях до вищого законодавчого органу держави. Сподівалися і на їхній голос, у тому числі й із числа «більшовиків». Очевидно, десь там, у внутріфракційних дебатах він і чувся. А в сесійній залі голосом волаючого в пустелі видався виступ Володимира Нечипорука, який звинуватив координатора більшості Степана Гавриша в «підміні функцій керівництва ВР» і закликав колег-мажоритарників об’єднатися в окрему фракцію, щоб «не дати провести пропорційний закон із закритими партсписками».
Стійкіша частина опозиції схожа на вимуштруваного солдата, який на запитання офіцера: чому той навіть в їдальні не розлучається з остогидлим за день карабіном, відповідає, що не бажає знову залишитися без компоту. Обачливість винагороджена. У невблаганній загальній течії до нелюбої політреформи «за рецептами Банкової» опозиціонери ухитрялися підгрібати до свого берега. Причім, зауважте, цього разу довели спроможність заробляти політичний капітал не на блокуванні трибун і ламанні мікрофонів. Бо, по-перше, БЮТу і «НУ» таки вдалося порівняно спокійно сказати своє «фе» тим, хто норовив обчикрижити передбачений регламентом термін на внесення пропозицій до законопроектів (пригадаймо численні застороги «нашоукраїнця» Романа Зварича). А по-друге, прихилити електорат розглядом внесених заздалегідь законопроектів з «батьківською турботою». Достатньо згадати два з них в авторстві бютівця Олександра Турчинова — про заборону примусового виселення боржників із жилих приміщень та про мораторій на підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги. З огляду на майбутні передвиборні перегони ці кроки варті потуг кількох груп закордонних високооплачуваних політичних іміджмейкерів.
А якби ще вдалося добрати з півсотні голосів за низку антикорупційних законопроектів, один з яких дозволяв «показати пальцем» на справжніх винуватців зрощення офіційної державної влади з кримінальною. Та й сам факт небажання переважної більшості депутатів проголосувати за норму, що робить жорсткішою антикорупційний вплив на членів уряду, також спрацював не на авторитет виконавчої влади (запропоновану поправку підтримали 187 депутатів з парламентської меншості). На цьому тлі врізалася у пам’ять і наполеглива спроба Григорія Омельченка, голови Тимчасової слідчої комісії з розслідування обставин загибелі журналістів Гонгадзе, Александрова та інших резонансних злочинів, домогтися можливості для свого звіту. За майже два роки діяльності комісії зібралося що сказати. (Тим паче, що деякі видання знову активізували тему, повідомили про спроби одних груп можновладців з Банкової кинути тінь вини у цих справах на інші з того самого приміщення тієї само вулиці).
У портфелі цьоготижневих законодавчих активів парламенту — ратифікація конвенції, що спрощує процедуру тимчасового ввезення до України товарів і транспортних засобів, несприйняття пропозиції Банкової до закону про політичні партії, що істотно ускладнили б і без того несолодку долю прихильників немасових політичних ідей. Удалося «омолодити» й деякі категорії українських громадян. Ухвалена норма дає змогу вважати молодими громадянами всіх, хто не відсвяткував своє 35-річчя, а це, окрім морального задоволення, ще й додаткова можливість скористатися державними пільгами, наприклад, у придбанні житла. Кажуть, що віковий ценз до 65 років для членів Вищої ради юстиції було збільшено заради одного пристарілого політика-юриста з владними амбіціями. Можливо, але ж час так швидко збігає, що й багатьом іншим це «омолодження цензу» також стане у пригоді. Та й молодим народним обранцям— «новим українцям», доведеться попітніти, адже парламент таки зважився повернутися до старої призабутої норми — голосувати за законопроекти щодня, одразу після обговорення питання, а не двічі на тиждень, як було досі. Багато хто до такого темпу і стилю не звик.