Владикові Гейченку було чотирнадцять, коли невідомі зловмисники побили його по дорозі з дискотеки додому. Хлопець вижив, однак на все життя залишився інвалідом. Злочинців міліція не знайшла. Нині Владові 26. Дорогі медикаменти, які потрібні для лікування, на пенсію інваліда першої групи придбати неможливо. Його мати Олена Іванівна каже, що не може дивитися на страждання сина. Але й допомогти не в змозі: Костянтинівський чавуноливарний завод, де працювала жінка, оголошено банкрутом. Люди залишилися без роботи і з боргами в зарплаті. Їх не виплачують півтора року.
— Ми опинилися в замкненому колі, — скаржиться Олена Гейченко. — Ладна відмовити собі у шматку хліба, але ліки для сина... Він без них не може. Моя пільгова пенсія, яку заробила на заводі, йде на аптеку. Я була на прийомі у довіреної особи депутата Донецької обласної ради, мені прямо сказали: таких, як ви, які потребують лікування, — півміста! Переадресував мою заяву міському голові. Досі ні привіту, ні відповіді.
Наталію Єсіпову, теж колишню працівницю чавуноливарного заводу, турбує доля дочки, яка закінчує цього року школу. Навчається дівчина на «відмінно» і сподівається отримати золоту медаль.
— Вчити дочку далі в нас немає грошей, — розводить руками моя співрозмовниця. — Працювати — але де? Тож сидітиме вдома. Непокоїть і те, що в дівчини падає зір, їй потрібна операція, а це все гроші. Після того, як мене з чоловіком звільнили із заводу, у нас залишилися 16 тисяч гривень боргу на двох. Наприкінці минулого року виплатили вихідну допомогу — одномісячний заробіток. І все. Як жити далі, невідомо.
Про сумну й типову долю Костянтинівського чавуноливарного заводу «Голос України» писав 16 грудня минулого року в публікації «Ліквідатори». Керівники підприємства взяли кредит у банку на суму 2,7 мільйона гривень, заставивши всі основні фонди. Гроші не повернули, і майно заводу перейшло до рук банківської установи. А вже в банку його придбала приватна фірма. Більшу частину майна металургійного велета розрізано на брухт.
Заборгованість у зарплаті перед колишніми працівниками підприємства становить 4 мільйони 870 тисяч гривень. За весь час ліквідації виплачено лише 100 тисяч гривень вихідної допомоги. Не отримали належної допомоги у зв’язку з пологами і народженням дитини і матері дітей до трьох років. Процедуру ліквідації має бути завершено до 6 травня, і люди стурбовані: майна на заводі дедалі меншає, а борги залишаються.
На нещодавній нараді в Костянтинівській міській раді ліквідатор чавуноливарного заводу Олексій Мєрнік пообіцяв «вживати заходів для погашення заборгованості у зарплаті» і повідомив, що підготовлено документи на реалізацію майна на 900 тисяч гривень. За результатами аукціону і буде погашено зарплату. На запитання, чи справді люди отримають гроші, ліквідатор відповів: «Я не можу передбачити наслідки аукціону». Чи означає це, що з боргами можна розпрощатися?
За найсприятливішого перебігу подій виручених коштів не вистачить для погашення всієї суми зарплати. Тим часом на заводі кипить робота: на металобрухт ріжуть обладнання, агрегати тощо. «На території заводу — кілька підприємств, там їх власність, вони ріжуть свій металобрухт», — так пояснює цей факт Олексій Мєрнік.
Не вбачає криміналу і прокуратура: за словами заступника прокурора міста Юрія Загребельного, перевіркою встановлено, що майно Костянтинівського чавуноливарного заводу на суму 2,7 мільйона гривень було продане банком фірмі «Укрторгспецпостачання». Вона і вирізає обладнання як металобрухт. «Фактів розкрадання на даний момент встановлено не було», — додав заступник прокурора.
Однак колишні працівники заводу переконані: коли нові господарі підприємства вивозять брухт у невідомому напрямку, вони залізають до кишені людей.
— Вивезено 120 вагонів металу, — стверджує колишній горновий доменного цеху Анатолій Сєрих. — Ми зверталися в різні інстанції, передавали матеріали, однак реакції немає. Приїздиш на завод, бачиш зрізані півтора кілометра рейок, а правоохоронним органам кажуть: це, мовляв, хулігани за ніч постаралися. Крім майна, яке належало чавуноливарному заводу, почали різати й те, що належить державі, — наприклад, 100 метрів кабелю, який веде до сховища цивільної оборони.
Перший заступник голови Донецької обласної держадміністрації Василь Джарти, який нещодавно побував у Костянтинівці, доручив «вивчити питання в рамках чинного законодавства для погашення заборгованості в зарплаті». Правоохоронні органи знову перевірятимуть діяльність ліквідатора. Однак чи не час дати належну оцінку діям тих, хто довів завод до банкрутства? До речі, свого часу, відповідаючи на запитання кореспондента «Голосу України», голова обласної держадміністрації Анатолій Близнюк звернув увагу на промовисту деталь: жоден із керівників ліквідованих заводів не отримав запис у трудовій книжці: «звільнений у зв’язку з банкрутством підприємства». А шкода.
Із 28 підприємств Костянтинівки 10 перебувають у стадії ліквідації. Заводи-банкрути заборгували своїм колишнім працівникам майже 11 мільйонів гривень. У місті найнижча в області заробітна плата, причому 58 відсотків працюючих мешканців отримують менше від прожиткового мінімуму. Про непрацездатних громадян годі й казати. Втім, учні молодших класів із малозабезпечених родин мають право на безплатний сніданок чи обід у школі — на 1 гривню 40 копійок на день. А на харчування одного хворого у стаціонарі лікарні бюджетом передбачено аж.. 47 копійок на день.
