Новий Президент має згуртувати владу і суспільство

У  Верховній Раді України обговорюється конституційна реформа. Її основу становить проект закону про внесення змін до Конституції України № 4105.

Зараз в Україні діє Конституція 1996 року, за якою Президент фактично керує виконавчою владою. Керує за допомогою своєї адміністрації. Уряд держави є маріонеткою в руках адміністрації Президента України. Адміністрація підконтрольна лише Президентові України Леоніду Кучмі.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Однак парламент практично не може усунути з поста Президента України. Його усунення можливе лише в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину, що є малоймовірним варіантом через складність процедури імпічменту та ситуації в нашій країні. Президент практично не може припинити повноваження Верховної Ради. Не береться до уваги право Президента припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, оскільки це дуже маловірогідна ситуація.

В Європі набуває державного статусу програма сталого розвитку. Однією з основних вимог програми є подолання бідності та соціальної винятковості. В Україні — все навпаки. Становище народу України є жахливим. За кордон у пошуках засобів для існування та утримання своїх сімей виїхало понад сім мільйонів здорових людей працездатного віку. Суспільство розшарувалося на дві групи: невелику кількість багатих і дуже багатих людей та на переважаючу частину бідних людей. Корупція і беззаконня сягнули небаченого розмаху.

Це розуміють обидві групи. Усі в державі знають, що у президентських виборах, якщо вони відбудуться в жовтні 2004-го року і будуть всенародними, переможе кандидат від блоку «Наша Україна». У результаті такої перемоги настане швидка і розумна зміна становища держави.

Щоб цьому перешкодити, адміністрація Президента України і підконтрольна їй «більшість» у Верховній Раді вирішили внести зміни до Конституції України. За півроку до президентських виборів намагаються змінити порядок їх проведення, адміністративний статус президента держави. Це — безпрецедентно у світовій історії.

У результаті різних махінацій у Верховній Раді України розглядається проект закону про внесення змін до Конституції України № 4105. Цим законом змінюється форма правління України. Україна з президентсько-парламентської республіки нараз перетворюється на парламентську республіку. І то за нинішнього складу Верховної Ради.

Якби ж то в Україні була нормальна структура політичних партій! Скажімо, велика права партія крупного бізнесу і велика ліва партія профспілкового руху, але обидві українські і державотворчі, то законопроект № 4105 міг би бути основою нової Конституції України.

Але зараз такої ситуації ні в суспільстві, ні в парламенті не існує. Комуністична партія України проводить цинічну антиукраїнську політику. Комуністична фракція є мотором законопроекту № 4105. Втрачаючи попередній прохусейнівський напрям, партія веде політику під гаслом «користуйтесь моментом». Звичайно, це боляче відіб’ється на КПУ.

Найближчими місяцями КПУ втрачатиме повагу, подібно як це відбудеться з КПРФ в Росії.

Вносити зміни до Конституції слід обережно і поступово. Спочатку треба прийняти закони про уряд держави, про вибори до Верховної Ради України на пропорційній основі. Потрібно закласти умови створення такої Верховної Ради, в якій партія, що набрала найбільшу кількість голосів на виборах, утворить сама чи разом з іншими партіями парламентську більшість, зможе реалізувати повну державотворчу програму. Більшість організує уряд і візьме відповідальність за політику в державі згідно з цією програмою. Інша партія, яка не ввійде до більшості, створить опозицію. Таким чином встановлюватиметься система парламентського протиборства й нормальний хід політичного життя. За таких обставин положення законопроекту № 4105 можна було б узяти за основу. Саме за основу, бо сам законопроект сирий і потребує доопрацювання. Отже, у найкращому випадку доопрацьований і обговорений народом законопроект № 4105 може набути чинності з 2006 року. Набуття чинності цього документа вже в цьому році внесе страшний безлад.

Парламентська республіка означає передачу багатьох повноважень не лише Верховній Раді, але й місцевим радам. Необхідно визначити в Конституції, з якої ради найнижчого рівня починається формування бюджетного процесу. Визначити, які повноваження виконавчого характеру мають голови місцевих рад, а які — голови місцевих державних адміністрацій, і не допускати дублювання повноважень. Цю частину зміни управління державою зовсім не виписано в законопроекті №4105. Адже якщо Прем’єр-міністр і уряд призначається та звільняється Верховною Радою, то це означає підконтрольність вищого органу виконавчої влади законодавчому органові. Місцеві ради обираються народом, а голови місцевих державних адміністрацій призначаються Кабінетом Міністрів України. За логікою, голови місцевих рад намагатимуться контролювати голів місцевих державних адміністрацій.

Отже, конституційні зміни ведуть до кардинальних глибинних змін в усій адміністративній структурі держави.

Ціною тяжких і непопулярних зусиль вдалося добитися змін до закону, за якими у 2004 році президента держави обиратиме народ. З’явився гарант певної політичної стійкості держави, але з дуже обмеженими можливостями. Від цього порушується логічна стрункість законопроекту №4105. Тепер виконавча влада фактично складатиметься з Президента, якого обрав народ, та Прем’єр-міністра, якого обрала парламентська більшість (п.12 ст.85). Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються не Президентом України, а Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України (ч.4 ст.118). Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 118). Однак якщо вони не задовольняють Прем’єр-міністра, то він їх звільняє, а якщо не задовольняють Президента, то важелів впливу в нього немає. Він хіба що може звернутися до Прем’єр-міністра з проханням ужити відповідні заходи. Між Президентом і Прем’єр-міністром породжується можливість міжусобної незгоди.

Законопроект № 4105 додає Верховній Раді України нових обов’язків: не тільки призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра (як це є зараз), але й призначення міністра оборони, міністра закордонних справ та голови Служби безпеки, призначення за поданням Прем’єр-міністра інших членів Кабінету Міністрів України, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів. За нинішнього розкладу сил у парламенті: абсолютно штучна більшість, комуністи і соціалісти, які пристали до більшості, «Наша Україна» та БЮТ, — це породжуватиме суцільні суперечки.

Беручи до уваги те, що і нині більшість народних депутатів не може достатньо розібратися в законопроектах, за які вони голосують, нове навантаження внесе у роботу Верховної Ради ще більший безлад і гальмуватиме її роботу.

Особливих повноважень набуває Прем’єр-міністр як керівник Кабінету Міністрів України. Зникає вага глави адміністрації Президента України. Розвиватимуться події навколо Віктора Януковича і Віктора Медведчука. Не виключено, що Леонідові Кучмі радитимуть висунути В. Януковича кандидатом у президенти, щоб місце прем’єр-міністра звільнилося для В. Медведчука.

Різке невдоволення населення зростаючою майновою диференціацією між групою багачів і широкими масами збіднілої інтелігенції, робітників, селян, службовців може призвести до ще більшого хаосу в країні. Найсумніше, що все це робиться руками невеликої групи депутатів, які думають про можливість створення урядово-парламентської «мафії», яка встановить свою владу в Україні.

Звичайно, також можливий жорсткий терор взаємопов’язаної групи «більшості» в парламенті та створеного нею уряду за допомогою податкових органів та силових структур. Але цей етап ми вже проходили. Та й Україна за своєю суттю не схожа на колишній СРСР. Настане час — і прем’єр-міністр у такій державі розділить арештантську долю югославського Мілошевича. Шкода тільки, що від цього страждатиме народ. Фактично відбувається дуже різкий перехід від диктатури Президента України Леоніда Кучми і його адміністрації, очолюваної Віктором Медведчуком, до парламентської республіки з перевантаженою обов’язками Верховною Радою.

Виходом із цієї ситуації могло б бути створення двопалатного парламенту, який складався б із Сенату та Верховної Ради. До обов’язків Сенату входили б питання призначення та звільнення посадових осіб, призначення суддів, питання оборони і зовнішніх відносин, прийняття законів, які б регламентували діяльність парламенту, уряду, вищих судових органів, прокуратури. У результаті Верховна Рада звільняється від питань призначень. Вона створює більшість, яка затверджує уряд. Над цим всім потрібно багато попрацювати. Але ж не за півроку до виборів президента.

Отже, в цілому законопроект № 4105, навіть із положенням про всенародні вибори президента, є недосконалим законом. А згідно з п.1 Прикінцевих положень він набирає чинності через чотири місяці після його прийняття Верховною Радою України. Ось для чого потрібна була позачергова сесія Верховної Ради, яка тривала всього п’ять хвилин.

Не менш недосконалим і непослідовним є законопроект № 3207-1, внесений Олександром Морозом. Цей проект додає ще більше обов’язків (повноважень) Верховній Раді: не тільки призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, звільнення з посади та прийняття відставки Прем’єр-міністра; затвердження на посадах персонального складу Кабінету Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра та припинення його повноважень; затвердження на посадах та звільнення з посад окремих членів Кабінету Міністрів України (п.12 ст.85), як і в законопроекті 4105. Але й надання згоди на призначення на посади та звільнення з посад Президентом України голови Державної прикордонної служби, голови Служби безпеки, голови Державної митної служби, голови Державної податкової адміністрації (п.24 ст.85). Крім того, в законопроекті Верховній Раді додано повноваження тлумачити закони України, яке вилучено з повноважень Конституційного суду України.

Закон, внесений початково Президентом України Леонідом Кучмою, міг би стати найкращою основою, якби його доповнити положеннями, що визначають статус і порядок діяльності адміністрації Президента. Але недовіра до всього пропонованого Президентом, що розвинулася в народі за роки його перебування при владі, дуже висока. Що б пан Президент не пропонував, воно не буде сприйнято. А шкода.

Звичайно, в історії народів кожна нова влада, вибрана народом, стає антиподом попередньої. Що вимагатиметься від кандидата на посаду Президента України? По-перше, розгорнута програма діяльності. У ній має бути вказана нова структура управління державою з зазначеними термінами впровадження адміністративних змін та чітким регламентом діяльності всіх рівнів структури: від місцевого рівня до вищих органів державної влади. Новий президент і запропонований ним порядок управління повинні гарантувати демократичний розвиток держави.

По-друге, віра у Президента народу України. У його порядність, терпимість, мудрість, рішучість та здатність вивести державу з болота цинізму, бюрократії і хабарництва та катастрофічних розмірів соціальної нерівності. Особистим прикладом і прикладом своєї команди кандидат у Президенти України повинен вдихнути в народ високе почуття патріотизму і готовність до чесного життя.

Україна у своєму розвитку прямує до Європи, зберігаючи добрі відносини зі своїми сусідами, тісні партнерські стосунки з колишніми республіками СРСР і перш за все з Росією. Одним словом, новий президент має згуртувати державу і суспільство. Зважаючи на сьогоднішній стан, це вкрай нелегке завдання.