У Баку дивовижно поєднуються європейське з азіатським, минуле з модерним, національне з радянським, вільне з примусовим. На його вулицях можна побачити все: поряд із рекламою мобільних телефонів — щити з портретами колишнього Президента Азербайджану Гейдара Алієва, поряд із розкішною мечеттю — напівзруйнований готель із забитими вікнами, поряд із новобудовами — нетрі, поряд із жінками в мусульманських хустинках-хиджабах — панянок у джинсах із цигарками та закохані парочки.
Про покійного Гейдара Алієва тут ніхто не говорить у минулому часі. Нині країною керує його син Ільхам. «Гейдар — наше минуле, сучасне і майбутнє», — гласять плакати по всьому місту. По прибутті до столиці Азербайджану нас відразу попередили: не допитуйтеся в бакинців про дві речі — їхнього президента та зарплату. І перше, і друге, мовляв, пояснюється особливістю ментальності народу. А коли я все-таки наважилася спитати в перехожої пані про її життя-буття, почула щось таке: «Дуже добре! Молодець Алієв, який молодець! І Путін молодець, їздить до нас часто, і ваш Кучма молодець, приїздив. Усі молодці!» Напевно, наш супроводжувач був правий.
Щодо представниць азербайджанської слабкої статі, то після прогулянок містом напрошується запитання: а що тут роблять вони? Скажімо, на таких традиційно жіночих у нас посадах, як продавець, офіціант, кухар, консьєрж, — лише чоловіки. Засідають у забігайлівках-чайних лише чоловіки. Водичку, чай і папери на офіційних зустрічах у парламенті також розносили хлопці, а не дівчата. Навіть таке місце, як, пробачте, жіночий туалет, у Меджлісі відсутнє. Точніше, воно було, але, звісно, замкнене. Зате двірники — самі жінки. Бачили і поліцейську, і носійку багажу в аеропорту. Та от в азербайджанському парламенті зі 150 депутатів 13 жінок, тоді як в українському їх лише шістнадцять із чотирьохсот п’ятдесяти.
Однак загалом, незважаючи на кілька незбагненних рис, як, приміром, повне ігнорування правил дорожнього руху та відсутність поняття «здача» в магазинах, азербайджанці дуже привітні й гостинні. Скажімо, одна українська журналістка у готелі голосно бідкалась, що не встигла купити додому гранатів. На ранок під її дверима чекало п’ять кілограмів багряних соковитих плодів...
Азербайджан, країну нафти і газу, здавна називають країною вогнів. Існує легенда про те, що мислитель давнини Зороастр був уродженцем східного схилу Кавказького хребта, і рядки його «Авести» навіяні вічними вогнями півострова Апшерон. Досі поблизу апшеронського села Мамедлі в пустельному степу горять, вибиваючись із-під землі, язики полум’я. Кажуть, на скелі Янар-гая (у перекладі — скеля, що горить) газ метан палає з часів Олександра Македонського. Багато хто вважає, що походження слова «Баку» також пов’язане з вогнем, бо тут здавна горіли гази, вириваючись із надр. Назву «Баку» іноді також тлумачать як «удар вітру», «місто вітрів» або «місто на пагорбі». Є і припущення про тотожність назви Баку з горою Бакхау, згадуваною в єгипетській міфології, у «Книзі мертвих». Обидва ці слова означають «сонце», «ранкова зоря». Сьогодні Азербайджан також можна сміливо назвати світанковою країною. Адже молода незалежна держава лише будується.
Київ—Баку—Київ.