Із досьє «ГУ»
СВЯТАШ Дмитро Володимирович. Народний депутат України по 171-му виборчому округу (Харків). Народився 1971 року в Харкові. Закінчив Харківський медичний інститут за фахом педіатрія, а 2000 року — Інститут підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів важкого машинобудування за фахом економіка; у 2001 році — Національну юридичну академію України ім. Я. Мудрого за фахом правознавство. До обрання в парламент працював президентом корпорації «Автоінвестбуд» у Харкові. Член комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності, депутатської групи «Демократичні ініціативи». Одружений, має сина.
— Коли знайомишся з вашою біографією, виникає питання: чому ви свого часу вирішили поставити «хрест» на кар’єрі лікаря і зайнятися бізнесом?
— Для цього були цілком очевидні об’єктивні причини. І, гадаю, у прийнятому рішенні я не помилився: 13 років тому ми разом зі шкільним другом створили своє перше підприємство. Зараз це вже досить велика компанія, котра забезпечує роботою тисячу людей і платить десятки мільйонів податків до державного бюджету.
— Прийшовши до парламенту, ви поповнили когорту молодої генерації українських політиків-бізнесменів. Чиї інтереси ви відстоюєте сьогодні у Верховній Раді?
— Як депутат-мажоритарник у парламенті я, передусім, представляю інтереси людей, котрі мешкають на території мого виборчого округу. Ну, а крім цього — інтереси середнього класу, який, на моє глибоке переконання, є основою держави з ринковою економікою, якою себе сьогодні вважає Україна.
— Чи згодні ви з думкою, що депутати-бізнесмени дуже «зручні» і легко вразливі, оскільки на них можна легко «натиснути»?
— Це правда. Депутати від так званої практичної економіки справді легко вразливі і за бажання знайти шляхи впливу на їхню думку неважко.
— На вас особисто хто-небудь «тиснув» у парламенті? Доводилося голосувати всупереч власній позиції?
— Певний тиск у парламенті відчувають геть усі депутати — незалежно від того, у якій фракції вони перебувають і які сили представляють. Мені не раз доводилося голосувати не так, як я особисто вважав за потрібне, але жодного «криміналу» у цих ситуаціях не було — просто цього вимагала фракційна дисципліна.
— А як ви опинилися у більшості?
— Це був мій свідомий вибір.
— Ваше ставлення до лобізму в парламенті, а також до фінансування певними бізнес-структурами певних політичних сил, партій?
— Лобізм — це нормальні взаємини бізнесу і політики, але він має існувати в рамках закону. Фінансування партій бізнес-структурами — це також нормально, але лише після того, як із цих коштів сплачено податки.
— До парламентських виборів ви були членом НДП. А як опинилися в депутатській групі «Демократичні ініціативи»?
— Я був одним із засновників цієї депутатської групи, бо в НДП для нас не було перспективи політичного зростання.
— Яким було ваше перше враження від Верховної Ради, коли до неї потрапили?
— Я був трохи розчарований. Наприклад, колись наївно думав, що в залі парламенту можна когось переконати емоційним виступом з трибуни. А тепер уже знаю: суперечки в залі живуть своїм життям, а виступи з трибуни — своїм.
— Які події в парламенті за час вашої роботи тут найбільше вплинули на вас як на депутата?
— Не можу сказати, що на мене впливали якісь парламентські події, а от сама робота, досвід, напрацьований за минулі два роки, — безперечно.
— У законотворчій діяльності найбільше запам’яталося ваше намагання не допустити прийняття змін до відомого законопроекту про розвиток автомобільної промисловості України. Чим же такий «небезпечний» цей закон для України, адже дехто, навпаки, називає його європейським?
— Я противник прийняття закону № 3677 у цілому. Цей документ, справді, відповідає сучасним вимогам, але його завершальні положення цілком перекреслюють суть закону. Річ у тім, що залишені у них податкові пільги для підприємств АвтоЗАЗ і ЛАЗ створюють на ринку дискримінаційне положення для решти підприємств. А небезпека закону для українського автомобільного ринку — в наслідках, викликаних такою ситуацією. Я і мої однодумці дуже розраховували на вето Президента — на жаль, наші надії не справдилися. Після прийняття парламентом цього документа з поправками Президента ми отримали ще дискримінаційніший закон.
— Кого вважаєте своїм учителем у житті і політиці?
— Свого батька. Від нього я успадкував цілеспрямованість, оптимізм, організаторські здібності. Таким хочу виховати і свого сина.
— З урахуванням обсягу вашої депутатської роботи на що у вас іще залишається час?
— Маєте рацію, часу залишається обмаль, тому намагаюся сконцентруватися на близьких. Я спілкуюся з сином, усією родиною їздимо кататися на лижах. Коли залишається час для себе — йду грати в теніс або катаюся в лісі на велосипеді.
