Полюби не гармоніста — полюби монополіста

Уважно прочитавши статтю Дмитра Понамарчука «Із такими «номерами» в Європу не беруть» на сторінках газети за 7 лютого цього року №24, не міг залишитись осторонь. Бо коли проблему висвітлюють у такому серйозному виданні однобоко, це не може задовольняти не тільки мене, а й суспільство загалом. Суспільство тому, що продукцію, про яку йдеться у статті, використовує кожний четвертий споживач нашої країни.

Шановний автор дуже помиляється, коли стверджує, що бунт на українському кораблі європейської інтеграції почався або почнеться сьогодні. Збурення навколо цієї теми почалося в далекому 1992 році, коли тодішній перший заступник міністра внутрішніх справ України В. Корнійчук підписав наказ № 203 «Про порядок виготовлення і обліку номерних знаків на автотранспортні засоби», яким надав виключне право Дніпропетровському експериментальному заводу спортметаловиробів на виготовлення цієї продукції. Не залишився осторонь і Кабмін, який постановою № 47 за 31.01.1992 р. надав право залишати 25 відсотків від реалізації цієї продукції МВС України на матеріально-технічне забезпечення, котра, до речі, діє і нині. Власники автомашин нашої країни і не здогадуються про те, що, купивши автомобільний номер у ДАІ, вони інвестують на розвиток сучасного міністерства чверть вартості цієї продукції. Доречно назвати цю суму, щоб знали всі. Це приблизно 10,5 мільйона гривень на рік. Багато це чи мало, не мені судити. Але те, що в нашій країні було створено супермонополію з виробництва цієї продукції і супермонополію з її реалізації, сьогодні, слава Богу, вже ні в кого не викликає сумніву. Знайдіть хоч у якійсь державі, щоб певний товар можна було виробляти тільки там, де вам скажуть, так само й купувати. І тільки за таку ціну! Ще й здерши з покупця «на розвиток»! До того ж ця продукція не ліцензується, не патентується і не є продукцією суворої звітності, яку не можуть виготовляти інші виробники, а тим паче українські.

Бунт почався тоді, коли те не задовольнило іншого виробника цієї продукції, а саме МПП «Вьюга», що діє в Полтаві. Після кількох розглядів цієї справи в судах, де основним доводом МПП «Вьюга» як позивача було те, що на державному рівні діє монополія, створена чиновниками штучно, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва в особі Олександри Кужель рішенням №17-01/10 від 16.10.1998 року зобов’язав МВС України скасувати монопольний наказ №203, бо він стримує розвиток підприємницької діяльності. Звісно, МВС України не могло не виконати вимоги цього рішення. Але зберегти монополію колишнього заводу металовиробів, який на той час уже став СП з іноземними інвестиціями — завод «Динамо-Сілейр», було зобов’язане. Хто їх зобов’язував це робити і для чого — найбільше питання. За дванадцять років вивчення цієї справи я добре спізнав і вітчизняну, і англійську «братву», чиї кишені ми інвестували за допомогою нами ж створеної монополії. Та повернімося до шановного автора, який напевне знає, з якими номерами беруть у Європу. Якщо він знає це, то міг би знати й інше. Я кажу про постанову Кабінету Міністрів України №1266, на яку він посилається. Готовий довести сьогодні на будь-якому рівні, що її так і не було виконано МВС України. Понад те, не було жодного тендера, де «Динамо-Сілейр» стало б переможцем із виробництва цієї продукції. Був конкурс, і це стверджую не тільки я, а й МВС України. Конкурс, проведений штучно, куди потрапили дві фірми, які ніколи не мали жодного стосунку до виробництва номерних знаків. Звісно, була й третя — «Динамо-Сілейр». Здогадайтеся, хто переміг? А підписана угода терміном на сім років між МВС України та монополістом, чесно кажучи, не витримує жодної критики. Але дуже авторові болить за ображених. І не тільки за 12 мільйонів гривень збитків, яких нібито зазнало «Динамо-Сілейр». Болить душа в автора і за бюджетні кошти, які нібито з ліквідацією монополії зникнуть невідомо куди.

Хочу заспокоїти Дмитра Понамарчука. Ніколи бюджетні кошти нашої держави не витрачалися на фінансування виробництва номерних знаків. Це стверджую не тільки я. Це стверджує і МВС України, і Міністерство зовнішніх економічних зв’язків та торгівлі України, які своїми відповідями на запит МПП «Вьюга» довели до його відома, що фінансування проекту «виробництва номерних знаків здійснюється за рахунок коштів одержувачів цих знаків».

Автор цієї статті свідомо, я в цьому певен, замовчує й інше. За позовом НВ ТОВ «Знак» (Полтава) арбітражний суд Києва зобов’язав Антимонопольний комітет України ініціювати справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції проти МВС України та «Динамо-Сілейр», які узгодженими діями створили цю монополію. Мало того, комітет у серпні 2003 року ініціював таку справу, але що було далі, не знаю. Останній лист про цю справу повідомляв, що її буде завершено до 14 січня 2004 року. Гадаю, із січнем усе гаразд — помилилися роком.

Певен, що Д. Понамарчук не мав наміру про все це говорити. Він навіть не писав статтю. Його публікація — завуальована погроза Міністрові внутрішніх справ Миколі Білоконю: мовляв, якщо він і надалі так поводитиметься, то «братва» покаже, хто в домі господар. І автор, як щирий українець, не ставить логічне запитання: навіщо нам закордонні інвестиції у продукцію, яку можуть виробляти (і виробляють!) українські підприємства? Як мені відомо, їх у нашій країні ще три. Тільки їх, порушуючи чинне законодавство, просто не допускають на цей ринок. Про які конкурентні засади може йтися?! Шановний автор не сказав і про те, що в жодній країні іноземні інвестори не претендують і не можуть претендувати на монопольне становище, а мають працювати за ринкових умов. Але він натякнув на таємницю постанови Кабміну №1887. Я не думаю, що це таємниця. Якщо проаналізувати раптове створення Міністерством внутрішніх справ України свого підрозділу, а власне департаментові ресурсного забезпечення було надане право створення господарських підприємств для потреб МВС та головного розпорядника бюджетних коштів цього міністерства, то таємне, як то кажуть, стає очевидним.

Але чого раптом ударило на сполох «Динамо-Сілейр», підставивши шановного автора? Бо створено ще одну супермонополію. Очевидно, МВС України, викоренивши всю злочинність в Україні, тепер працює над економікою. Свого часу із «Динамо-Сілейр» було важко отримати будь-яку, навіть незначну, інформацію. І раптом — ціла стаття. Інтереси двох монополістів розбіглися. Ось у чому причина появи публікації «на захист» іноземних інвесторів. Зрештою, потрібно в цих відносинах поставити крапку. Та чи можливо це? За роки незалежності до владних структур прийшли люди, яким наплювати на закони. Це засвідчує навіть Генеральний прокурор України Геннадій Васильєв. Цитую дослівно: «Я проти безвідповідальності, безкарності і вседозволеності, які останнім часом укріпилися у правоохоронних органах України. Виявляється, зламати закостенілу систему кругової поруки непросто. Мені залишається тільки апелювати до громадськості». Здається, про це нещодавно говорив і Леонід Кучма.

Водночас Президент казав і про інше. Він повідав засобам масової інформації про те, що найближчим часом у нас буде змінено документ — ДСТУ-3650-97, який до сьогодні регламентував виробництво автомобільних номерних знаків. До відома читачів треба довести й те, що у нашій країні протягом 12 років цей нормативний документ змінюється уже вчетверте. Для чого? Нам кажуть, щоб відповідав європейським стандартам. Те саме казали і в 1997 році, коли вводили в дію вищезгаданий документ. І ніколи не казали, що робиться це для того, щоб наші монополісти і британські мали постійно роботу, і, вклавши в 1997 році 253 тис. доларів США в нашу економіку, безкарно викачували з наших громадян мільйони тих самих доларів, тільки у зворотному напрямку. Але наш гарант не розповів про цікавіші речі. 22 грудня минулого року у МВС України зрозуміли, що справа про створену ними монополію почала набувати громадського резонансу, і оголосили тендер між виробниками цієї продукції, зашифрувавши оголошення під продукцію: на металовироби в кількості 1 млн. штук. Підготовка тендерних пропозицій передбачала дуже стислий термін: лише 15 днів. Але в останній день прийняття пропозицій МВС раптом оголосило, що тендер не відбудеться, не вказавши жодної причини. Здається, про причину я здогадуюсь. Британські та наші адвокати в останній день раптом зрозуміли, що на тендер вийшли два вітчизняні виробники, і їм (британцям) зі своїми вимогами до вартості його не виграти. Тож у бій було кинуто варіант «Б». Добре що вітчизняна «братва» від влади, яка їм завжди заглядала до рота, і сьогодні не відмовляється допомагати. План простий, як божий день. І не новий. Такий варіант уже було випробувано у 1997 році. З 1 березня запровадити нове ДСТУ, про що й просторікував Президент, передбачити в ньому такі вимоги, щоб вітчизняні виробники, котрі навіть і знали про підготовку нового нормативу, не зуміли у стислі терміни налагодити технологію виробництва нових знаків, оголосити тендер, підставити для участі в ньому двох-трьох виробників, які біля знаків не стояли і близько, і вмити руки. Тендер виграно.

Я не знаю, візьмуть чи не візьмуть нас у Європу з номерами, про які пише автор. Але напевне знаю, що наше законодавство передбачає чималі терміни ізоляції для винних у створенні монополій та відмиванні коштів. Та поки що «номер» з номерами триває. Монополісти не тільки почуваються привільно, а нахабно і публічно вимагають непорушності свого становища, начебто жодних законів для них не писано.