Де згоди доброї в товаришів нема, до діла братись там дарма

Майже за І. Криловим триває робота з підготовки Генеральної угоди на 2004—2005 роки між Кабінетом Міністрів, профспілками і роботодавцями. А без об’єднання зусиль усіх трьох соціальних партнерів, без конструктивного діалогу та співпраці годі сподіватися на успішну реалізацію соціально-економічної політики в державі.

Під час переговорного процесу Кабмін і Федерація роботодавців України (ФРУ) не знайшли порозуміння у питанні так званого економічного націоналізму —політиці виваженого державного протекціонізму вітчизняним товаровиробникам. Уряд не погоджується повністю заборонити придбання за рахунок бюджетних коштів товарів іноземного виробництва, аналоги яких виготовляють національні товаровиробники. Урядовці відхилили запропоновану роботодавцями систему квотування й удосконалення відповідних митно-тарифних регуляторів ввезення в Україну товарів іноземного виробництва. А це, на думку, приміром, експертів УСПП, матиме серйозні економічні наслідки. Бо в країні вже спостерігається істотне збільшення імпорту. Торік, порівняно з 2002 роком, на 34 відсотки. Фактично — це «здача» внутрішнього економічного простору. А що за цим стоїть? Скорочення вітчизняного виробництва, зменшення кількості робочих місць. Далі спрацьовує «закон велосипеда». Будь-яке підприємство живе за принципом: доки їдеш — стоїш, зупинився — упав. А вже не всі з тих, хто впаде, зможуть піднятися.

Народна мудрість каже: «Думаєш дати, то подумай, де взяти». Чи є реальним запропоноване профспілками підвищення середньої зарплати не менш як на 40 відсотків? Чи враховує ця пропозиція макропоказники розвитку країни, фінансово-економічний стан підприємств, багато з яких «балансують» на згаданому «велосипеді»?

Якщо прийняти за основу розрахунки профспілок, то середня зарплата в економіці у 2004—2005 роках порівняно з 2003 роком має підвищитися мало не вдвічі. Але, вочевидь, для такого різкого стрибка немає економічного підгрунтя.

Більше того, підвищення зарплати, яке не забезпечуватиметься адекватним зростанням продуктивності праці та обсягів виробництва, призведе до істотної зміни структури витрат і, зрештою, — масштабу цін за всіма видами економічної діяльності. Споживчі ціни зростуть на 10—15 відсотків. Чи зцементує це соціальну стабільність?

Із моменту істотного зменшення (до 13 відсотків) податку на доходи громадян з 1 січня нинішнього року Міністерство праці та соціальної політики мало вжити невідкладних заходів із синхронного зниження оподаткування фонду оплати праці (ФОП). Але рівень навантаження на ФОП залишився, як і раніше, високим. Отож чи не будуть лише мріями наші сподівання на скорочення обсягів тіньової економіки після запровадження 13-відсоткового податку на доходи громадян?

Соціальні партнери ніяк не дійдуть згоди і щодо формування фондів соцстраху. Наприклад, неефективний розподіл загальної суми страхових внесків призвів до того, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків перебуває на межі фінансового краху —дефіцит його бюджету на 2004 рік перевищує 400 млн. гривень. Водночас інші фонди дозволяють собі витрати, які не пов’язані з їх прямими обов’язками. Так, у 2004 році всі фонди соцстраху загалом планують спрямувати на нестрахові витрати більш як 1 млрд. гривень. Непріоритетні види витрат має бути зупинено, або хоча б зменшено, переконані у ФРУ.

Є у соціальних партнерів розбіжності і стосовно стану і перспектив проведення пенсійної реформи. Роботодавці наголошують на необгрунтованому рішенні уряду про вільне трактування показника середньої зарплати за 2002 рік та показників середньомісячної зарплати робітників і службовців, зайнятих у галузях національної економіки, за 1958—1991 роки. Відомо, що уряд запропонував використовувати для перерахунку пенсій показник середньої зарплати за 2002 рік у розмірі 306,45 гривні. Але водночас, за даними Держкомстату, середня зарплата в той самий період становила 376 гривень. То чому б за відправну точку не взяти цю цифру із офіційної статистики? Бо, якщо йти за Кабміном, то розрахункова пенсія знижується в середньому на 25—55 гривень. Ось тобі й вільне трактування підходів.

Григорій Сковорода якось сказав, що найкраща помилка та, якої припускаються в навчанні. Соціальні партнери, про які йшлося вище, під час «навчання» — підготовки до ухвали Генеральної угоди, конструктивного діалогу, ще можуть дійти консенсусу. І це реально. Бо відповідальність перед народом за наслідки прийнятих рішень надто велика.