Віддай добро дяді!..

У «Голосі України» від 28 листопада 2003 року було надруковано статтю «Як, хто і чому «Лучу» та «Білим берегам» крила намагаються підрізати...», в якій розповідалося про безпрецедентний тиск сумських можновладців на двох економічно незалежних конкурентів з метою монополізації та зосередження всього переробного ринку Сумщини в одних руках. Газета давала «героям» шанс: або вгамувати свій непомірно жадібний «апетит» і залишити у спокої чесних підприємців, чиї зусилля передусім спрямовано на відродження української економіки, або відкрито довести на сторінках «Голосу» хибність звинувачень, закинутих на їхню адресу. Однак жодною з цих можливостей вони так і не скористалися. Замість цього знову посилили тиск на неугодних конкурентів.

Ось що розповіла в редакції голова правління ВАТ «Шосткинський міськмолкомбінат», чия продукція під брендом «Білі береги» все успішніше завойовує європейський ринок, Лариса Рудакова:

— Вони так і не полишили амбіцій прибрати до рук «Білі береги», де нині на виробництві зайнято 1100 працюючих, а заодно з нами «по-сумісництву» прихопити в своє економічне «гроно» ще й наших партнерів.

Черговий «десант» із семи перевіряючих, на чолі з першим заступником головного державного інспектора В. Палигою, звалився на шосткинців, немов сніг на голову, вже через п’ять днів після виходу вищезгаданого критичного матеріалу.

***

*

Протягом останніх двох років шосткинські сировари освоїли 25 нових видів сирів, з них вперше в Україні майже половину елітних типу «Радомер», потіснивши з вітчизняного ринку кількох зарубіжних конкурентів. За цей же час обсяг виробництва зріс тут майже на 145 відсотків. Сьогодні асортимент твердих, напівтвердих, м’яких і плавлених сирів становить майже 50 найменувань. Продукції «Білих берегів» присвоєно знак «Вища проба», на міжнародних та всеукраїнських виставках її відзначено більш як 50 золотими медалями й дипломами. Саме шосткинська сироварня першою серед українських переробних підприємств впровадила в себе міжнародний стандарт якості виробництва ІSO 9001—2000. А ще міськмолкомбінат — лише одне з двох працюючих на повну потужність у Шостці підприємств, яке торік сплатило до місцевого бюджету близько 12 мільйонів гривень — майже половину усіх бюджетних надходжень міста.

«...Але у 2003 році підприємство допустило грубі порушення санітарного законодавства при заготівлі та використанні молокосировини при виробництві продукції... в частині заготівлі її з пункту приймання та охолодження молока ПСП «Агрофірма «Луч» Путивльського району... Тільки в 2003 році, з 1 жовтня по 3 грудня, прийнято негарантованого безпекою молока від населення через ПСП «Агрофірма «Луч» 600 тонн (цифру виділено редакцією)...». І як підсумок: «... Підприємство, маючи потужну оснащеність пастеризації та охолодження молока... виробляє продукцію, на яку, як правило, претензії та рекламації відсутні. Але не можна гарантувати, що у випадках порушень технологічної дисципліни можливе допущення виробництва продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів...» І т. д. і т. п.

Зауважте, знову на горизонті з’являється клятий «супостат-архаровець» Валерій Волков із скуносівського «Луча», який «загрожує» цілій області смертельними бацилами. Кого на нього тільки не спускали можновладці: податківців, санстанцію, ветеринарів, прокуратуру, райдержадміністрацію, зрештою. А ті, здійснивши за перших три місяці минулого року загалом 13 (!) «комплексних» перевірок, старалися з усіх сил: ламали його, викручували, згинали в бублика, а дай їм волю — з батьківської землі викорчували б. З якою метою, спитаєте? За словами самого Валерія, «щоб прибрати до власних рученят його бізнес».

— Але відомо, що вогню без диму не буває. Невже в «Акті» все шито білими нитками?

— Ні, дещиця правди там, звісно, є. Передусім, де йдеться про новітні технології та високу якість продукції. Решта — спроба бажане видати за дійсне,— парирувала запитання Лариса Рудакова. — Браку не допускає лише той, хто сидить на печі, склавши руки. У нас він також інколи проскакує. Співвідношення — голка в стогу сіна. Але щоб «600 тонн негарантованого безпекою молока» та ще й за два місяці — суцільна нісенітниця. Треба бути несповна розуму, щоб знатися, а тим більше співпрацювати з таким постачальником. Ми постачаємо сири більш ніж п’ятистам українським та зарубіжним фірмам. І жодної рекламації. Гадаєте, москвичі, пітерці, катеринбуржці зналися б з виробниками низькосортної продукції, чи, можливо, нам за витончені манери дозволили впровадити у себе міжнародний стандарт якості?

— Для шосткинців, значить, молоко від «Луча» «негарантоване безпекою», а для глухівських чи роменських молокозаводів, куди Волкова майже півтора року то пряником заманювали, то батогом намагалися загнати, воно годиться? За великим рахунком висновок комісії — фарс, ще одна спроба сумських вельмож упокорити неугодних і незговірливих та показати, хто в області хазяїн. Наскоки влади на «Луч» — неприкрита спроба знекровити передусім Шосткинський молококомбінат. Через різке зменшення поголів’я в усіх районах Сумщини підприємство змушене завозити сировину з кількох північних районів області. І ось сьогодні виб’ють підгрунтя з-під Волкова, завтра аналогічну процедуру здійснять відносно «Світанку», післязавтра візьмуться за третього, потім — за четвертого, п’ятого нашого постачальника... І коли ми залишимося без молока — настане їхній зоряний час: нас візьмуть голими руками.

— Це лише ваше припущення?

— У тому то й справа, що обласна влада останнім часом розпочала масовану атаку на «Білі береги», і «Луч» став у ній першою, але далеко не останньою ластівкою. У жовтні минулого року комерційний директор фірми-скороспілки — ТОВ «Прогресінвест» Ольга Крутушкіна провела серйозну «виховну» роботу в Кролевецькому районі. Чомусь відразу після неї деякі представники влади роз’їхалися по району «з проханням» до жителів сіл Мутине, Добротове, Червоний Лан та інших здавати молоко тільки на Глухівський сирзавод.

...Коли в січні 1998 року Володимир Круглов очолив Ямпільський молокозавод, той фактично існував хіба що в документах, з гріхом пополам збираючи раз у три дні з колективних господарств району, в яких вижила лише кожна четверта корова, максимум півтори тонни молока. Відмучившись так півроку, директор налаштував клунок з харчами та й пішов по селах агітувати приватних здавальників молока. З одними доходив згоди на їхніх обійстях, інших довелося вмовляти на сільських сходах, та й не раз. Чим взяв найбідніших в області, а відтак і найнедовірливіших ямпільських селян — не зізнається, але протягом наступного року у кожному населеному пункті району було облаштовано заводський приймальний молочний пункт. А ще за півтора року, сплативши до бюджету та кредиторам 150 тисяч гривень, молочарня повністю вилізла з боргової ями. Після цього завод визнали в районі спочатку «Кращим підприємством», потім — «Кращим податковим платником» і, нарешті, після того, як кількість працюючих тут майже потроїлася й досягла 60 з лишком осіб, — «Кращим роботодавцем». Директор не просто вивів завод із безнадійно смертельного штопору, а, вклавши у реконструкцію майже 300 тисяч гривень, зробив його економічним флагманом Ямпільського району, який торік перерахував до районного бюджету 400 тисяч гривень, врятувавши при цьому від голодної смерті тисячі ямпільських селян. Насамкінець ще одна вражаюча цифра: середньомісячний заробіток зріс на підприємстві за час його директорства у 9,5 (!) раза і нині становить 450 гривень. А ще торік ямпільці відправили шосткинцям понад 8 тисяч тонн молока.

Шість років, не покладаючи рук, Круглов з усіх сил витягував з прірви завод, і коли ціною неймовірних зусиль витягнув-таки його звідти, мов з-під землі, з’явилися «добродії» й чемно запропонували віддати їм фактично всі вершки. Ну точнісінько, як той ведмідь-дармоїд з відомої байки, якому забажалося нагулювати жир за рахунок бідного селянина...

Першим повпредом «ведмедя» став високий посадовець районного масштабу, якому хазяїн довірив кинути пробний камінь: мовляв, нехай Круглов помахає шосткинцям ручкою, а сам здає молоко на Глухівський сирзавод. Круглов відмовив.

Ось тоді з-за куліс з’являється інший «повпред» з пропозицією прийняти його в засновники підприємства та ще й задарма передати йому у власність 51 відсоток акцій ямпільської молочарні. Однак замість жаданої частки статутного фонду «прохачі» змушені були задовольнитися ямпільським гарбузом, оскільки загальні збори колективу підприємства навідріз відмовилися віддавати в чужі руки своє добро.

І тоді «режисери», зрозумівши, що розроблений ними сценарій не сьогодні-завтра затріщить по швах, надсилають до Ямполя для «розборки» з «нетямущим» директором, кого б ви думали? Правильно: комісію, цього разу з наказом начальника регіонального відділення Фонду держмайна України в Сумській області пана Кулика про розірвання договору оренди з ТОВ «Ямпільський молокозавод» та з вимогою негайної передачі усього рухомого й нерухомого майна особі, призначеній органом управління.

— Все точнісінько, як у тій приказці: віддай добро дяді, а сам іди світ за очі, — розводить руками Лариса Рудакова.

— Якщо не секрет: від кого шукатимете захисту у глави держави?

— Жодного секрету, оскільки це секрет полішинеля. Не називатиму конкретних прізвищ, лише зазначу, що до утисків та наїздів і на «Білі береги», і на наших економічних сподвижників причетні кілька найвпливовіших осіб із Сумської облдержадміністрації. Зрештою, імена головних «старателів», ласих до чужого добра, названо у наших листах-зверненнях до Президента України Леоніда Кучми, Генерального прокурора, голови Верховного суду, голів комітетів Верховної Ради України. Саме з їхньої вказівки чиновники підконтрольних обласній владі служб прагнуть знеславити й пустити за вітром наші структури, то натягуючи, то послабляючи повідець. Стратегічне завдання — монополізація переробного ринку Сумщини шляхом знищення конкурентів. Отже, це лише прелюдія до багатосерійного кіносценарію «Віддай добро «дяді»...», запущеного в життя з подачі сумських начальників. Але нашому колективу він не до вподоби, тож боротимемося за своє місце під сонцем до останнього...