Що не зазнало глобальної реконструкції

А журна дзвіниця з дзвоном, витіюваті ліхтарні опори зразка XІX століття — оновлено-стародавні символи Керчі зайняли своє місце так органічно, немов перебували тут завжди і не було ніякого лихоліття... Та ні! Воно боляче вдарило. А з’явилися ці міські прикраси як знак відновлення і самої Керчі, і викупленого майже три роки тому основного виробництва металургійного комбінату. Тепер це трійця: ТОВ «Керченський стрілочний завод», підприємство з виготовлення емальованого посуду і деколю «Емаль і К», і, власне, КМК.

Ось стрілочний якраз і подав місту знак нового життя. «Нові українці»-донеччани з Міжрегіонального промислового союзу вдихнули життя не лише в виробництво, завдяки йому стало воно налагоджуватися в родинах керчан-заводчан. Тепер згадують роки безгрошів’я, страйків, занепаду як страшний сон. Очолив стрілочний Геннадій Бурцев.

 Інженер-шахтобудівельник — його спеціальність після закінчення Донецького політехнічного, керуючий трестом «Донецькшахтобуд» — його остання посада перед роботою в Міжрегіональному промисловому союзі. Звичайно, опір відчув повною мірою, адже він — новий, молодий, шахтобудівельник, приїжджий, його родина і нині в Донецьку... Мабуть, усим цим і докоряли б йому, якби не працював, не почав системно оптимізувати, налагоджувати, модернізувати виробництво. Адже при ньому з більш як півторамільйонними боргами у зарплаті — повний розрахунок протягом року і двох місяців. Борг залишився лише на КМК. І його сплачують. Були часи, коли кваліфіковані робітники йшли з підприємства через занепад. А скількох скоротили? 320. Але ось зараз на стрілочному працюють 1300, на «Емалі і К» — 900, на КМК — 250. І все тому, що робота є, зарплата. А скоротили «порожні місця» — непотрібні управлінські ланки. Помолодшав колектив на 15 років, тому що залучали необхідних фахівців з вузів, співробітничали з центром зайнятості. Середня зарплата на заводі — 680 гривень. Звісно, у ливарників, фрезерувальників, верстатників широкого профілю вона значно вища, а вже різальники металопрокату ще заможніші будуть. І молодь йде, освоює рабітничі спеціальності, дихає в потилицю асам, та так, що «незаперечним авторитетам» доводиться кидати шкідливу звичку «не просихати» — інакше, дивись, молоді хлопці 22—23 років, що вже відчули прокат, «обійдуть тебе на коло» і... зійдеш з дистанції. Тож дружини цих асів вдячні керівництву: змусили непутящих чоловіків не вихвалятися майстерністю, а працювати. І, як мовиться, без шуму і пилу.

Ну а що зробили на підприємстві, щоб не на склад працювати, а щоб продукція була затребувана ринком? Нічого незнаного досі. Зробили головне — підвищили якість продукції. І для цього, не пошкодувавши грошей, придбали експрес-лабораторію: за хвилину визначає 16 параметрів якості лиття.

З величезної вогнедишної тритонної електропечі висувається ківш й одразу беруть пробу. Поки ківш переміщається на конвеєр, де рухаються футеровочні (така спеціальна вогнетривка піскова суміш) форми, аналіз готовий. І ось сталевар уже на розливі. Красива робота. Якщо просто дивитися. Тонка і важка, якщо робити. Сергію Філонову, потомственому сталевару, Олександрові Гончарову, сталевару, Анатолію Нікітіну, підручному сталевара, за роботою яких нам довелося спостерігати, відомі всі тонкощі металевої душі. Що вона міцніша, то краща. Оце і є головний козир стрілочного. Мають і сертифікат відповідності якості в системі УкрСЕПРО Держстандарту України. Адже раніше, до нового життя, постачали керченські «стрілки» лише на промислові підприємства, де навантаження на під’їзні колії не таке величезне, як на залізниці. А тепер 80 відсотків продукції Керченський стрілочний завод постачає «Укрзалізниці», і це в уже близькій перспективі десятки мільйонів гривень плюс ринок Білорусі, Росії, Литви, Естонії, Казахстану, Італії. Ні, тут не відмовилися від старих номенклатури і лиття. Просто для різних залізничок пропонують свій товар: для магістральних з високою вантажонапруженістю і підвищеними осьовими навантаженнями, для колій сортувальних станцій і під’їздів промзон, для гірничо-збагачувальних комбінатів і вугільних басейнів, шахт і рудоуправлінь, переводи для міського транспорту. Ось і ллють «деталі» — від одного кілограма до десяти тонн.

Та хоч би там як, а серце будь-якої залізнички — стрілочні переводи. Щоб точність їх роботи була така само як швейцарських годинників, на заводі затіяли глобальну реконструкцію: виставили технологічні лінії — зварювальний потік, хрестовинный, металопрокат. На кожній відпрацьовано технології, що дають змогу забезпечити високу якість продукції. Побудували й оснастили ще одне виробниче приміщення, почали реконструкцію п’ятитонної сталеплавильної печі. У кожному цеху — автономна котельня, спеціальні освітлення, опалення. Зрештою, життя вдихнули в ці колись індустріально похмурі стіни столітнього велетня.

Бурцев — дуже зайнята людина: завантаження-відвантаження, платежі-замовлення, контроль-облік, — якого, здавалося, не розговорити, якось одразу відтанув, коли мова зайшла... про «піонерський табір».

— Ми втратимо його, — з досадою каже Геннадій Єгорович, — якщо з волі кримської влади його передадуть відділу освіти, адже грошей у них немає навіть для ремонту даху в дитячому садку, завод лагодив. А в таборі в нас оздоровлюються діти працівників заводу, там п’ятиразове харчування, всі умови для відпочинку і спорту. У заводському профілакторії в нас по 40 чоловік щомісяця набираються здоров’я. У дитячій спортшколі — 220 вихованців, маємо й дорослу футбольну команду «Войковець»...

Стадіон завод утримує якнайкраще, є де хлопчакам тренуватися, та так, що чудову п’ятірку відправили до донецького футбольного клубу. А ще двоє кращих, півзахисники, вже грають за збірну України. Навчали їх тут, у Керчі, тренери з Донецька... І треба було бачити прояснене обличчя нашого героя з маленькою статуеткою футболіста — золотого хлопчика в руках! 

Ні, це не хлоп’яцтво, не примха. Адже і заводські ветерани не забуті — всім допомагають. Прості і такі, що часто легко втрачаються в нашому метушливому житті, людські цінності — ось що не зазнало реконструкції на стрілочному.

Проводять у Керчі міський конкурс, де вшановують людей справи. Називається «Золотий грифон» (грифон в античній міфології — фантастичний крилатий лев з орлиною головою). І справа аж ніяк не в нагородах, а в отих, що часто легко втрачаються в нашому метушливому житті, людських цінностях...