Чи створять німці нове диво?

Німецька держава «соціального благоденства» довго була гордістю нації і прикладом для наслідування в інших країнах. Частка соціального забезпечення у валовому суспільному продукті ще недавно становила тут майже 30% . З обсягом соціальних послуг — 1,1 трильйона марок на рік! Приблизно третину їх спрямовували на виплату пенсій і понад одну п’яту — на передбачене законом страхування на випадок хвороби.

Нація не без підстав пишалася своєю системою соціального захисту, котра перетворилася в своєрідну «священну корову», що її ніхто не смів зачіпати. Хоча аналітики попереджали: суспільство починає проїдати більше, ніж заробляє. Але від звичного хорошого важко відмовитися. Тому будь-які втручання уряду в «святе» викликали протести населення. Доти, поки не гримнув грім: у пенсійній касі утворилася діра в 10 млрд. євро. Правлячій коаліції — соціал-демократам і «зеленим» довелося запропонувати суспільству все-таки зменшити споживчі апетити.

Батьком широкого соціального забезпечення у Німеччині став рейхсканцлер Бісмарк, котрий наприкінці ХІХ століття, під час бурхливого розвитку промисловості, що супроводжувався збільшенням числа робочих місць з низькими зарплатами, практично примусом заснував офіційне страхування. Не через жалість: велика кількість бідних завжди небезпечна для влади. Він також планував створення лояльного до уряду класу державних пенсіонерів з наданням йому матеріальних переваг. Цього не вдалося зробити, але натомість 1900 року ухвалено закон про пенсійне страхування, що став основою сучасного пенсійного забезпечення. Бісмарк зобов’язав і роботодавців робити внески до пенсійних кас за своїх працівників, і їх самих. З’явилося обов’язкове державне страхування, куди, крім громадян, робила внесок ще й держава, а підприємства почали створювати фонди страхування для власних працівників.

Тепер у Німеччині можна застрахуватися від усього. Особливе місце займає пенсійне страхування — основа соціального забезпечення. Усі працівники мають передбачене законом пенсійне страхування. Хто не підлягає обов’язковому страхуванню, може укласти добровільний договір. Внески — 19,5% від суми заробітку — вносять у касу порівну: роботодавець і найманий працівник.

Сьогодні майже 90% населення Німеччини зареєстровано як ті, що роблять внески, і ті, що одержують гроші з кас. 84% чоловіків і 82% жінок віком від 20 до 60 років застраховані в пенсійній системі. І лише 5% стариків фінансують їхні родини.

Усі громадяни Німеччини — чоловіки й жінки виходять на пенсію, досягнувши 65-літнього віку. Але є варіанти, коли працівник може зробити це вже в 55-літньому віці. З часу реформи 1957 року пенсія працівника із середнім заробітком і 45-літнім стажем роботи досягла рівня майже 70% чистого доходу, а в деяких навіть 73%. Сума пенсії залежить насамперед від суми застрахованого заробітку.

Крім державних пенсій, багато фірм добровільно виплачують своїм працівникам виробничі пенсії як додаткове забезпечення в старості. Співробітники залишають за собою право на одержання пенсії, призначеної підприємством, навіть тоді, коли їм довелося піти з фірми, не досягнувши пенсійного віку. За умови наявності 35-літнього стажу і 10-літнього терміну зобов’язань про виплату пенсій чи трирічного — у разі 12-літнього стажу роботи. Якщо навіть роботодавець буде неплатоспроможний, пенсію виплачує створений з цією метою фонд.

За рахунок пенсійного страхування здійснюється також курортне лікування і надається допомога у здобутті нової професії, якщо це треба за станом здоров’я. Після смерті застрахованого члени родини одержують визначений відсоток його пенсії.

Один із китів соціального забезпечення у Німеччині, як, власне, і в Україні — добровільний договір поколінь. Його суттю є хоча й не зафіксовані письмово, але наявні в реальності відносини між активним поколінням, що зайняте у процесі виробництва й відраховує кошти в пенсійні каси, з одного боку, і людьми похилого віку, що одержують пенсію — з другого.

Система проста, але функціонує за однієї умови: безупинна народжуваність. Але неймовірне стало реальністю: держава переживає демографічну кризу. Майже чверть громадян Німеччини — люди віком від 60 років і старіші. У 2040 році ця група становитиме вже 40% населення країни. Тобто дедалі більше молодих людей змушені набагато інтенсивніше працювати для утримання стариків.

Унаслідок цих причин і зовсім незалежно від поганої кон’юнктури, а також високого рівня безробіття каси соціального забезпечення зазнають дедалі більших складнощів. Приміром, пенсійні каси нараховують 32 млн. членів, що платять внески. Водночас вони виплачують пенсії понад 19 млн. осіб. Торік вони виплатили 228 млрд. євро, а надходжень отримано лише 223 млрд. Дефіцит погашено з резервних коштів. Проблема не лише в тому, що фінансові запаси майже вичерпані, а й у тому, що уряд має переказати пенсійним касам 50 млрд. євро субсидій. Це, до речі, є однією з причин дефіциту державного бюджету.

Німецькі пенсіонери старшого покоління люблять згадувати колишні часи. Велика пенсійна реформа 1957 року зробила пенсії залежними від загального розвитку доходів: вони постійно збільшувалися відповідно до підвищення середнього заробітку найманих працівників. Тобто стали динамічними, а німецьких пенсіонерів на морських узбережжях було набагато більше, аніж молодих відпочивальників. Реформування пенсійного страхування відбулося також у 1972 і 1990 р. Але вже і в ті часи з’явилися перші тривожні дзвінки. А надто у зв’язку з нафтовою кризою 1973 року, коли за короткий час один мільйон німців утратили роботу. Хоча уряд і робив спроби зберегти рівень соціальної підтримки, та стало очевидно, що слід було б перейти до набагато скупішої «викрійки» соціальної мережі.

У роки економічного дива, що почалися в 50-х і закінчилися до кінця 60-х, система соціального страхування розширювалася. Це призвело до того, що мережа соціальних страховок стала занадто широка. Ключовими подіями стали пенсійна реформа 1957 року і запровадження соціальної допомоги в 1961-му. Але ніхто не міг припустити, що всього кілька років потому вся ця система почне розвалюватися.

Фахівці розуміли, що реформи неминучі. Але жоден уряд не ризикував втрутитися в перебіг подій. Зробити непопулярний крок випало кабінету Герхарда Шрьодера. Наприкінці минулого року затверджено пакет заходів з метою ліквідувати дефіцит бюджету пенсійного фонду, що становить 10 млрд. євро. Визначено і ключові пункти довгострокової реформи пенсійного забезпечення. Діру в пенсійних касах буде закрито насамперед за рахунок самих пенсіонерів. Не вдалося уникнути й того, чого всі побоювалися: тепер розмір пенсійного внеску становитиме не 19,5%, а 22%. Подейкують, що пенсійний вік, котрий нині становить 65 років, може підвищитися до 67 років. Це рішення торкається 19 млн. осіб.

Уперше в Федеративній Республіці пенсії не буде підвищено, а Герхард Шрьодер увійде в історію Німеччини як канцлер, що зважився на скорочення пенсій. Причина в тім, що пенсійна система, якою так пишалися й у якій так були упевнені німці, з’ясувалося, не в змозі справитися одночасно з двома кризами — економічною і демографічною. І уряд Шрьодера не знайшов іншого виходу, як заощаджувати на пенсіонерах. «Урізування» не такі вже й великі, але вони викликали бурю протестів. Уперше за всю післявоєнну історію ФРН пенсії фактично зменшаться — на 0,85%. Зокрема й тому, що пенсіонери відтепер платитимуть повний внесок за страховку з догляду. Державні дотації, призначені для підтримки пенсійного фонду, вже цього року почнуть поетапно скорочуватися. Доведеться відмовитися і від багатьох інших, котрі стали вже звичними і щорічними, добавок до пенсії. Це, за задумом реформаторів, забезпечить поповнення пенсійної каси 10 млрд. євро, що їх бракує.

Кажуть, батьки соціальної ринкової економіки розраховували, що реалізовувати їх задум буде суспільство, всі члени якого свідомо й старанно трудяться. Вони не уявляли, що в ньому з’являться дві величезні армії — безробітних і одержувачів соціальної допомоги, утримувати які дедалі складніше. Експерти твердять, що нинішня економічна система Німеччини, зокрема соціальна, досягла межі свого розвитку. Те, що в часи рейхсканцлера Бісмарка здобуло Німеччині репутацію однієї з передових індустріальних держав світу, сьогодні виявляється джерелом небезпеки для її економіки. Та чи Бісмарк у тому винен?

Німецькі пенсіонери, незважаючи на те, що вони і досі залишаються найзахищенішою частиною населення, незадоволені політикою уряду в сфері соціального захисту. Нинішнім працюючим німцям, якщо вони хочуть жити так само добре, як попередні покоління, слід створювати власне нове економічне диво. Чи вдасться? Принаймні вони дуже стараються.