Рушниця на стіні

Учора парламент заслухав інформацію Кабінету Міністрів про виконання програми діяльності уряду за 2003 рік. Власне рік роботи КМ закінчується лише 17 квітня. Тому така постановка питання звучить трохи дивно. По-друге, як розцінювати інформацію про діяльність: це звіт уряду чи не звіт? Яке рішення можна прийняти за підсумками цих слухань? Мають право чи не мають народні обранці підняти проблему вотуму довіри чи ні? Чи згодом звіт уряду буде таки заслухано? В усякому разі один із лідерів фракції «Регіони України» Сергій Ларін не виключає такого варіанту розвитку подій.

Водночас найвищий орган виконавчої влади підготував на розгляд народних обранців нову програму діяльності на поточний рік, затвердження якої має відбутися у квітні, саме тоді, коли нинішній склад уряду втратить імунітет щодо свого майбутнього. Усе це дає чимало поживи для роздумів. Особливо на тлі політичної реформи і майбутніх президентських перегонів.

І представники парламентської більшості, й опозиція ведуть підготовку до найголовнішої події року. І кожен прагне використати прорахунки і партнерів, і політичних опонентів.

Що може очікувати країну й пересічних громадян найближчим часом?

Останнім часом чимало політиків заговорили про Віктора Януковича як про єдиного кандидата на найвищу посаду в державі від парламентсько-урядової коаліції. Одним із перших сказав про це колишній Президент України, лідер фракції СДПУ(о) у парламенті Леонід Кравчук. Проте, схоже, кандидатура прем’єра не викликає захоплення в інших представників більшості. Зокрема, Валерій Пустовойтенко фактично спростував слова свого колеги. Поки що не чути і про скликання широко розрекламованого форуму демократичних сил, на якому мали назвати ім’я єдиного кандидата. Понад те, керівник депутатської групи «Народний вибір» Микола Гапочка в одному з інтерв’ю наголосив: президентство прем’єрові не потрібно. Особливо з огляду на політичну реформу.

Ще категоричнішим виявився політолог Володимир Маленкович, тісно пов’язаний з Банковою. На його думку, оскільки фігура глави держави перетворюється на арбітра, то потрібна відповідна людина. А Віктор Янукович на таку роль не може претендувати. Пан Маленкович пояснює це тим, що найближче оточення прем’єра характеризує його як прихильника одного фінансово-політичного угруповання.

Водночас, на думку аналітиків, команда Януковича вже розпочала президентські перегони. В уряді є спеціальна група журналістів, яка закидає районні й обласні газети статтями про досягнення нинішнього складу Кабінету Міністрів, про життєвий шлях прем’єра тощо. Не дивно, що у цій ситуації Прем’єр-міністрові доводиться думати і про ймовірну модель поведінки своїх партнерів по парламентсько-урядовій коаліції. Аби згодом усі його потуги не виявилися холостим пострілом. Саме тому команда керівника уряду і вирішила зіграти на випередження, щоб убезпечитися на майбутнє, а й усе-таки гідно позмагатися за найвищу посаду в державі. Отож народні обранці, причетні до парламентської більшості, дали згоду замість звіту заслухати лише інформацію про перебіг виконання урядової програми. Ще один хід — внесення до парламенту проекту чергової програми діяльності уряду — дозволяє забути про заслуховування звіту. Однак лише за однієї умови: якщо парламентарії погодяться на такий крок. Адже інформація — це ще не звіт уряду. І висловлять думку, що все-таки звіт потрібний. І — найголовніше — невідомо, чи вдасться затвердити нову урядову програму до внесення Верховною Радою змін до Основного Закону країни. Отож сьогодні надто рано говорити, що прем’єрові вдалося ліквідувати всі ймовірні небезпеки щодо свого майбутнього.

Власне нині складні маневри відбуваються не тільки в середовищі парламентсько-урядової коаліції. «Голос України» уже прогнозував ускладнення ситуації й у таборі опозиційних сил. І сьогодні вже дедалі менше залишається тих, хто ще вірить у єдиного кандидата в президенти від об’єднаної опозиції. Тож не дивно, що кожна з політичних сил, яка представлена у цьому таборі, починає вести свою гру. Передусім тому, що президентськими виборами життя не закінчується. Політики готуються водночас до наступних парламентських виборів, які можуть відбутися і значно раніше 2006 року.

Скажімо, комуністи й соціалісти беруть активну участь у зміні моделі влади, яка повинна перерозподілити владні повноваження між парламентом, урядом і главою держави. І не тільки тому, що їх не влаштовує модель напівавтократичної держави. Вони виставили низку умов, головна з яких — проведення виборів народних депутатів за партійними списками. І в цьому є своя логіка: за умов будь-якого розвитку подій, у тому числі дострокових парламентських виборів, їхні партії знову будуть представлені у Верховній Раді.

Натомість «Наша Україна» і Блок Юлії Тимошенко все поставили на майбутні президентські вибори, на яких розраховують на перемогу. А тому обмеження президентських повноважень у їхні плани аж ніяк не входило. Отож у цьому й полягав їхній головний прорахунок. Нині обидва блоки шукають свою політичну нішу, щоб довести свої стратегічні плани до логічного завершення.

Чи не тому, скажімо, саме «нашоукраїнці» внесли проект постанови Верховної Ради про те, щоб у квітні заслухати звіт уряду про виконання програми діяльності. Аналітики стверджують: контакти між «регіоналами» і «Нашою Україною» тривають. Для прихильників Віктора Ющенка вигідно руками «більшовиків» висловити недовіру нинішньому складу Кабінету Міністрів і в такий спосіб розвалити чинну коаліцію. Або ж запропонувати Вікторові Януковичу сформувати нову більшість, до якої рівноправним партнером могла б увійти і «Наша Україна». Однак, схоже, партнери «Регіонів України» не поспішають зробити цей крок і допомогти Віктору Ющенку та його команді виправити помилки, що їх припустилися. Хоча суперечності у взаєминах парламентсько-урядової коаліції не тільки є, а й наростають. І не зроблять такого кроку доти, доки не буде прийнято нову редакцію Конституції. Щоправда, не можна виключати й варіанту, коли «більшовики» можуть запропонувати «Нашій Україні» приєднатися до них і зіграти в одній команді проти «регіоналів».

Особливо з огляду на постійне зміцнення позицій Віктора Януковича у майбутніх перегонах. Прем’єр-міністр успішно обійшов у опитуваннях соціологічних центрів лідера комуністів і поступово наближається до фаворита останніх років — Віктора Ющенка.

Проте поки що мало хто звертає увагу на одну обставину. Проти обох політиків за будь-яких обставин збирається голосувати кожний п’ятий українець. І ніхто не дасть гарантії, що ці цифри зменшаться, а не збільшаться. Особливо з огляду на те, що електорату набридають постійне протистояння, чвари і... навіть локальні постійні поразки на полі конституційної реформи.

Водночас свого слова ще не сказала й історія з появою у Києві колишнього кандидата на посаду російського президента Івана Рибкіна. Скандальна публікація в італійській газеті «Ла стампа» про російського журналіста Соловйова і його розмову з Борисом Березовським уже стала темою номер один деяких видань і телеканалів. Особливо слова про те, що Березовському потрібне було «ягнятко» для заклання, щоб можна було звинуватити Володимира Путіна в убивстві опозиційного політика. У зв’язку з цим на екрани повернулася і тема про вбивство українського журналіста Георгія Гонгадзе.

Однак, схоже, лише констатацією фактів тема не вичерпалася і варто очікувати її продовження. Недаремно хтось із великих режисерів минулого сказав, що коли в першому акті на стіні з’являється рушниця, то в останньому вона має вистрелити. Невідомо сьогодні лише одне: по кому?