Лютнева інфляція відступила

Лютнева інфляція виявилася дещо неочікуваною. Дивний не сам факт її гальмування, а глибина цього процесу.

Істотніша дезінфляція спостерігалася лише одного разу — у лютому 1998 року. Чотири роки потому в лютому мали дефляцію. Але і тоді, і 1998-го лютневий рух роздрібних цін відбувався на тлі неординарних макроекономічних сценаріїв — фінансової регіональної кризи і майже двократного гальмування темпів економічного зростання, найменшого за всі його роки. Цього року в лютому відбулося скорочення темпу інфляції по відношенню до січневого показника у 3,5 разу. Таке спостерігалося лише 1998 року, коли лютнева інфляція поступалася за динамікою січневій у 6,5 разу. Можна констатувати, що листопадова 2003 року інфляційна хвиля згорнулася (1,9 відсотка — листопад, 1,5 — грудень, 1,4 — січень, 0,4 відсотка — лютий).

Усе це потребує відповіді принаймні на три запитання. Чому відбулося таке значне відхилення від прогнозу, який становив 1,4 відсотка? Які корективи доцільно внести до квартального і річного прогнозів? Якими мають бути дії Нацбанку для підтримки позитивних тенденцій руху споживчих цін у наступні місяці?

Хоча гальмування зростання цін очікували, але, схоже, недооцінили потужної дії антиінфляційних чинників. Чинники, які підштовхували зростання цін, діяли слабкіше, ніж передбачалося, зате чинники, які стримували зростання цін, — сильніше. Нагадаю лишень, що економічне зростання відбувається вдвічі швидше, ніж за консервативним сценарієм Мінекономіки (за два місяці — 9 відсотків). Таке зростання породжує підвищений попит на гроші, й, природно, стерилізується розширена грошова пропозиція і останнього кварталу минулого року, і перших двох місяців. Отже, недоврахували ваги такого антиінфляційного «зачищення», яке по відношенню до грошової пропозиції підтримує бумове економічне зростання і відповідне збільшення попиту на гроші, гальмуючи і швидкість їх обернення, і, зрештою, інфляцію.

У лютому уряд продовжив консолідацію своїх фінансових ресурсів на депозитному рахунку в Нацбанку. Рахунок зріс на 1 мільярд 210 мільйонів гривень — на 16 відсотків за місяць. Це зменшило навантаження на ціни. Казначейство не посилило ефекту значного зростання монетарної бази, спричиненого купівлею валюти в резерви Національним банком. Отже, профіцит бюджету успішно нейтралізував те, що, здавалося б, мало вплинути на зростання цін у лютому. Нарощування монетарної бази з боку Нацбанку уряд не підкріплював, консолідуючи кошти на депозиті єдиного казначейського рахунку.

Потужним антиінфляційним чинником виявився курсовий сигнал від Нацбанку. Хоча чиста кредитна емісія на купівлю валюти істотно зросла, але вона не мала значних інфляційних наслідків, бо гривню, яку отримували продавці валюти, використовували здебільшого на інвестиції, а не на невиробниче споживання. Це менш небезпечно для цінової траєкторії, ніж поточне бюджетне споживання. Крім того, купівля валюти здійснювалася за міцнішим курсом, що давало її відносну економію, а головне — послаблювало інфляційні очікування споживачів і суб’єктів господарювання. Отже, цінова поведінка виробників та торгівців була під таким впливом Нацбанку, який нівелював інфляційні очікування.

На відміну від минулого року, у перші місяці нинішнього гривня зміцніла. Це мало подвійний ефект: крім інфляційних очікувань, відносно послаблювався, хоча і незначно, і попит на валюту. Вагоме значення мав і власне монетарний чинник. На рух споживчих цін у лютому все ще позитивно впливала монетарна політика останнього кварталу минулого року і, зокрема, структура грудневого збільшення грошової бази, в якій зростання видатків уряду супроводжувалося майже нульовим зростанням пропозиції грошей від Нацбанку, який більше продав, ніж купив валюти, і скоротив обсяги рефінансування. З урахуванням три—п’ятимісячного лага впливу монетарної пропозиції у лютому ліквідність відповідала зростаючому попиту на гроші в умовах підвищеної динаміки ВВП. Окрім того, Нацбанк зменшив обсяги рефінансування через підняття ломбардної ставки (під заставу цінних паперів) та «овернайту», дещо ущільнив резервні вимоги, виключивши частину каси з розрахунків резервів.

Більш поміркованою у лютому була «тарифна поведінка» природних монополій. Далися взнаки кроки щодо гальмування тарифів в енергетиці та регіональна стриманість у русі тарифів на комунальні послуги. Менше діяв і сезонний чинник. Очікували, що висока кон’юнктура розігріє ціни. Це і відбулося. Але цю тенденцію майже нейтралізувала інша, яка гальмувала роздрібні ціни: зменшення швидкості обігу грошей у зв’язку з різким поліпшенням поточного рахунку платіжного балансу і рекордним зростанням ВВП. Крім того, торік розрив між зростанням оптових і роздрібних цін на користь перших зменшився до трьох проти 6,6 відсотка у 2002 році. Тому оптові ціни меншою мірою підштовхують у цьому році зростання роздрібних цін, ніж було, хоча розрив на користь динаміки оптових цін цього року зростає дещо загрозливими темпами для другого півріччя і наступного року.

Несподіванкою для багатьох експертів стало підтвердження заяв уряду про відсутність причин для зростання цін на хліб. Сезонне зростання цін було меншим. Імпортні товарні інтервенції на продовольчому ринку були вдаліші, ніж минулої весни. Зміцнення курсу гривні здешевлювало імпорт.

Зросла вірогідність того, що за підсумками року матимемо інфляцію менш як 6 відсотків. Можна прогнозувати в лютому збереження динаміки випуску в індустріальному секторі на рівні 16—19 відсотків, а ВВП — 9,5—9,8 відсотка.

Підстав для ейфорії і самозаспокоєння немає. По-перше, уряд може втратити стриманість у своїх видатках у наступні місяці. По-друге, підвищення цін на м’ясо у другій половині року можна уникнути лише через імпорт та за умов високого врожаю і відповідного поповнення кормової бази. І тому в першій половині року стабільність цін на цьому сегменті продовольчого ринку буде дещо штучною у зв’язку з різким скороченням поголів’я. По-третє, зростання промисловості демонструє дуже високий темп, і оптові ціни зростають швидко і формують потенціал роздрібної інфляції на друге півріччя. По-четверте, тарифна проблема та її вплив на ціни не є вичерпаною. Національному банку за таких умов слід було б продовжити: а) політику поміркованого зміцнення гривні за збереження сильного платіжного балансу; б) утримання стабільної облікової ставки за оптимізації рефінансування і нормалізації резервних вимог, що буде достатнім стимулом для зростання і утримання балансу цін; в) у разі збільшення урядових втрат і збереження набраних темпів купівлі валюти не варто виключати деякого подальшого здорожчання рефінансування з профілактичною антиінфляційною метою.