Не питайте, звідки родом

Село Серники Зарічненського району, що притулилося біля траси в оточенні розкішного лісу, — типова поліська глибинка. Життя тут котиться роками накатаною колією: влітку — городи, регулярні походи в ліс по гриби та ягоди, дехто подається до Росії на заробітки, бо знайти роботу в рідних краях дуже проблематично. Взимку всі заробітчани з’їжджаються до рідного села і в чеканні тепла під затишний тріск полін у грубках та печах точаться різні розмови. На відміну від городян, у Серниках всі знають одне одного в обличчя, тому не вважається за порушення етикету ось так, без церемоній, зайти на вогник до сусіда.

Та є в сіл Серницької сільради (а сюди входять Серники, Соломир, Бір, Олександрове) і те, що відрізняє їх від інших населених пунктів: із трьох з половиною тисяч мешканців 2160 мають прізвище Полюхович, хоча й не всіх їх поєднує родинне коріння. Місцеві жителі розповідали, що коли вони бувають в інших районах області і називають своє прізвище, то дехто й не питає, звідки вони родом, бо знають про місце компактного проживання Полюховичів.

— Зате ми заощаджуємо на обміні паспортів, — жартує секретар Серницької сільської ради Надія Полюхович. — Я мала дівоче прізвище Полюхович і вийшла заміж за Полюховича, так само, як і моя донька Оксана.

— І я теж побралася з однофамільцем, — долучається до розмови головний бухгалтер сільради Марія Полюхович. — Тож і паспорт не міняла. І таких прикладів багато.

Щоправда, трапляються й курйозні випадки. Якось у Серники завітали з району перевіряльники.

— Та скільки зарплат ви отримуєте? — насідала ревізор на Марію Полюхович. — І як ви встигаєте і головним бухгалтером у сільраді, і санітаркою у ФАПі, і техпрацівницею у школі?

І як же вона була здивована, коли це запитання зустріли веселим сміхом. Таки не вдалося «пришити» бухгалтеру статтю про корупцію, бо з’ясувалося, що то однофамільці.

Розповіли мені й про те, як розгубилися молоді вчителі, котрі щойно приїхали в село, коли, розгорнувши класний журнал, прочитали список повних тезок, у яких, крім прізвищ, збігалися ще й ініціали.

— І як розрізняють учнів? — цікавлюся.

— Кожен вчитель застосовує свої прийоми: одні спитали дозволу проти прізвища поставити ще й цифри «1», «2» тощо, інші, коли викликають учнів відповідати, змушені уточнювати жестами, кого саме мають на увазі...

— У мого онука Сашка є близько двадцяти тезок — Олександрів Івановичів Полюховичів, — каже секретар сільради. — А Іванів Васильовичів Полюховичів у чотирьох наших селах більш як півсотні, лише на вулиці, де я мешкаю, — дванадцять.

— І як розрізняєте сусідів?

— А в нас у селі є ще й прізвиська, на які ніхто не ображається.

Отак й розрізняємо. А ось ми, службовці, а також листоноші, які доставляють пенсії, соціальні допомоги, — з місцевих, то орієнтуємося й у прізвищах, й у прізвиськах, — розповідає секретар сільради Надія Полюхович.

Відрадно, що села Серницької сільради не минають лелеки: торік вони принесли сорок чотири малюки, три чверті з яких записані у свідоцтвах про народження як Полюховичі. Цьому приємному факту радіє довгожителька Ганна Іванівна Полюхович, яка через рік святкуватиме столітній ювілей.