Майка — остання жива істота, яка тільки й лишилася від кількатисячного поголів’я багатого донедавна колгоспу, дісталася бригадиру Григорію Третяку після реформування господарства. Прижилася вона на подвір’ї. Одна-єдина «кінська сила» на все село. А невдовзі стала справжньою улюбленицею сім’ї та сусідів, особливо після того, як привела на світ жваве лошатко.
— Кінь — найблагородніша домашня тварина, — щиро переконаний Григорій Васильович. — Ніколи нікого не зачепить, не вдарить, кожного знає, розуміє. А що вже до роботи — так незамінний, надійний, витривалий. Словом, справжній друг. За такого не шкода і півцарства віддати.
Живуть Третяки, як і переважна більшість безробітних григорівців, завдяки власному підсобному, а точніше — натуральному господарству. Кожним метром своєї присадибної земельки-годувальниці дорожать.
Але навіть закоханим у землю дітям, напевно, доведеться шукати кращої долі в чужих краях. У рідному селі — жодних перспектив. Колишні колгоспні землі, багатющі чорноземи останніми роками зовсім виснажилися. Контролю за їх використанням — ніякого. Руйнується на очах одвічний селянський устрій. І лише грайлива постать коня начебто запитує: а може, ще не все втрачено?
Васильківський район
Дніпропетровської області.
