Прийнятий Верховною Радою 5 лютого цього року закон України «Про розвиток автомобільної промисловості України» Президент України Л. Кучма не підписав і повернув на повторний розгляд із зауваженнями до статті 4, яка встановлює критерії визначення країни походження автомобілів, мотоциклів, комплектуючих виробів і запасних частин.
Слід відзначити, що в цілому прийнятий закон відповідає завданням переходу України до ринкових умов виробництва та загальноприйнятим у світі методам регулювання внутрішнього автомобільного ринку.
Відомо, що автомобілебудування є провідною галуззю в багатьох країнах світу. Україна — не виняток, адже в нас автомобільну промисловість на законодавчому рівні визнано пріоритетною галуззю економіки поряд із судно-, літакобудуванням, сільськогосподарським машинобудуванням тощо. Свою значущість для національної економіки автомобілебудування доводить стало високими темпами зростання. Так, минулого року обсяги випуску товарної продукції в галузі зросли більш ніж удвічі, а питома вага її в загальному обсязі машинобудування становила понад 35 відсотків.
На жаль, державне сприяння розвиткові галузі часто залишалося в нас у вигляді декларацій. Хоча автомобілебудування для України є не менш важливим, аніж, скажімо, суднобудівна промисловість, якій нещодавно Верховна Рада вирішила подовжити надані державні преференції до 2012 року.
У цьому світлі роль закону «Про розвиток автомобільної промисловості України» не можна переоцінити. В ньому як основний принцип державної промислової політики в галузі автомобілебудування було вперше чітко сформульовано орієнтацію на виробництво продукції українського походження. Втілення цієї політики стимулюватимуть наданням підприємствам тимчасових преференцій, зокрема, звільненням від сплати податку на прибуток за умови його реінвестування у виробництво та звільненням від сплати мита під час ввезення сучасного технологічного устаткування, матеріалів, призначених для створення нових і модернізації діючих потужностей, а також необхідних для виробництва частин та комплектуючих виробів.
Єдиною умовою для одержання преференцій є спрямованість підприємницької діяльності на випуск продукції, яка відповідає статусу українського походження. Це означає, що більше половини доданої вартості продукції повинно створюватися в Україні.
За допомогою таких стимулюючих заходів буде створено потрібні умови для розвитку підприємств автомобілебудування, зростання їх експортного потенціалу, збільшення кількості робочих місць і надходжень до бюджетів усіх рівнів. Отже, положення про українське походження транспортних засобів, комплектуючих виробів і запасних частин є стрижневим принципом закону.
Однак 5 лютого Верховною Радою було затверджено редакцію статті 4, яка порушила цей принцип і встановила, що країна походження повинна визначатися за статтями 277—279 Митного кодексу України. Це жодним чином не відповідає духу й цілям прийнятого законодавчого акта, а тому не могло не отримати належної оцінки з боку Президента України.
По-перше, в Митному кодексі країна походження визначається для потреб регулювання ввезення товарів на митну територію України та вивезення їх з цієї території. В законі ж «Про розвиток автомобільної промисловості» країну походження передбачено визначати з метою заохочення виробника до випуску транспортних засобів, які відповідають статусу українського походження, або принаймні до створення потужностей для виготовлення такої продукції.
По-друге, критерії для визначення країни походження, які містяться у статтях 277—279 Митного кодексу, носять загальний характер і передбачені для широкого спектру товарів. До того ж законодавчо передбачено багатоваріантне їх тлумачення, що буде фактично залишено на розсуд того чи іншого суб’єкта, який визначає походження товару. А це, звісно, створить безмежні можливості для зловживань. Так, на практиці українськими будуть визнаватися і автомобілі, виготовлені в Україні методом повномасштабного виробництва, і ті, що з допомогою простих складальних операцій збиратимуть з кількох великих імпортованих агрегатів і вузлів. Операції ж з простого складання слугуватимуть формальним прикриттям імпорту автомобілів без сплати належних податків і зборів.
Слід наголосити, що великовузлове складання без паралельного створення потужностей для повноцінного виробництва завдає величезної шкоди державі. Передусім воно виступає альтернативою прямому імпорту та істотно зменшує надходження від митних платежів. По-друге, воно руйнує інвестиційний клімат у державі, оскільки є продовженням заводських конвеєрів іноземних компаній-виробників без внесення ними реальних інвестицій в українську економіку. Нарешті, великовузлове складання повністю нищить внутрішнє автомобілебудування, адже за рахунок бюджету здешевлює складені автомобілі, не обтяжуючи підприємства капітальними витратами на розвиток виробництва та створення робочих місць.
Саме з цих причин можливість такого складання надається підприємствам переважно в країнах, які розвиваються, та виключно під зобов’язання локалізувати виробництво з початковим порогом локалізації у 40—60 відсотків. При цьому ввізне мито на продукцію встановлюється на рівні від 40 до 100(!) відсотків.
Тож прийнята редакція статті 4 за своєю суттю руйнує закладену під час розробки закону систему стимулювання автомобільної промисловості. Змістовна невизначеність критеріїв походження створює колізію, коли виготовлені відповідно до прийнятого закону транспортні засоби апріорі будуть неконкурентоспроможні навіть на ринках СНД. Держава ж одночасно безпідставно надаватиме виробникам преференції за випуск малоефективної продукції. За цих умов розвиток галузі буде ілюзорний, а втрати бюджету цілком реальні.
Зважаючи на загрозу економічним інтересам держави, Президент України не підписав закон і запропонував внести зміни до статті 4. Запропоновані главою держави конкретні, однозначні та прозорі критерії для визначення українського походження продукції автомобілебудівників забезпечать чітке адміністрування фінансової діяльності підприємств і відвернуть можливість надання безпідставних преференцій зі сплати податків і зборів.
Василь ГУРЕЄВ, народний депутат України.