Газова правда

Минулого тижня голова Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Юрій Бойко урочисто відкрив Хрестищенську компресорну станцію на знаменитому Шебелинському родовищі, яке вже понад 30 років є найбільшим джерелом власного природного газу України. Новобудова дасть змогу відбирати газ із майже вичерпаних свердловин Шебелинки, збільшивши в такий спосіб річні обсяги українського газовидобутку. Відтепер додаткові мільйони кубометрів природного газу вітчизняного видобутку будуть надходити до помешкань українців і приноситимуть їм тепло та затишок. Урочистість була символічна. Приїзд керівника «Нафтогазу України» на Харківщину для відкриття станції відбувся після того, як Юрій Бойко побував на протилежному «газовому» краю держави — у Львівській області. На Галичині він узяв участь у спільній колегії правління НАК «Нафтогаз України» та облдержадміністрації, під час якої було схвалено стратегічний план нарощування темпів і газифікації, і постачання газу населенню цього регіону. Отже, це стало наочним свідченням планомірної роботи компанії у напрямі реалізації національної програми з розвитку газової галузі в масштабах всієї країни. Мовляв, у Львові новий етап починаємо, а у Харкові — черговий етап завершили.

Хоч як крути, але видобуток газу, подальша газифікація та, нарешті, стабільне забезпечення населення «блакитним паливом» —одні з головних функцій «Нафтогазу». Природний газ набуває чимраз більшого поширення у світі, його видобуток зростає. А вслід за цим — зростає і його споживання. Це накладає велику соціальну відповідальність на єдиного національного «оператора» всіх газових потоків України, яким є НАК. Соціальна функція полягає в тому, щоб не заробляти на першочергових потребах людей, а насамперед сприяти задоволенню цих потреб.

Власне, згадавши про Шебелинку, доречно буде сказати кілька слів про загальний стан справ у сфері газифікації країни. В минулому році підприємства «Нафтогазу» побудували та ввели в експлуатацію 420 км газопроводів та газових мереж, що на 18 відсотків перевищує показник 2002 року. Окрім того було побудовано 244 км газопроводів та відводів до населених пунктів, а також 176 км газових мереж. Обсяги будівництва газопроводів та відводів до населених пунктів зросли на 79 відсотків порівняно з 2002 роком.

Серед найбільших газопроводів у 2003 році були збудовані: до села Первомайське в Криму, міста Турки Львівської області, сіл Гриців на Хмельниччині, Вікторівка Одеської області, міста Красноармійська на Донбасі. Було реконструйовано 12,1 км газопроводу Луганськ—Лисичанськ, а також дільницю газопроводу Краснодарський край—Серпухов. Нинішнього року «Нафтогаз України» продовжив свою роботу, за що вдячні мешканці тих сіл і містечок, котрі не з чужих розповідей знають, як жити без газу. У січні завершили будівництво газопроводу Ковель—промвузол Рівне, протягом року планується побудувати газопровід до Судака, «запустити» першу чергу газопроводу до Білгорода-Дністровського, газифікувати низку населених пунктів Дніпропетровської, Рівненської, Хмельницької, Тернопільської областей.

«Посередником» між газопроводом і населенням є лічильник. Без нього сьогодні важко уявити будь-яке помешкання у цивілізованій країні. Розпорядженням голови правління НАК «Нафтогаз України» Юрія Бойка затверджено завдання з оснащення житла лічильниками газу цього року. Очікується, що рівно через рік в Україні з’явиться додатково 600 тисяч лічильників. А загальна кількість лічильників становитиме майже п’ять млн.

Найбільшу кількість лічильників буде встановлено у Львівській (50 тис.), Луганській (31 тис.), Харківській (31,8 тис.) областях. З метою зменшення втрат газу та прискорення оснащення житла приладами обліку споживання газу в 2004 році НАК «Нафтогаз України» розпочне реалізацію програм оснащення житлового фонду лічильниками газу в Луганській, Житомирській, Полтавській, Харківській областях.

Свідчення того, що соціальні програми «Нафтогазу України» (окремим рядком в яких вписано і програму встановлення газових лічильників) мають правильний напрям — зменшення втрат газу. Саме завдяки зростанню точності вимірювання спожитого газу в 2003 році втрати зменшилися до 1,6 млрд. куб. м порівняно з 4,4 млрд. куб. м у 1996 році. А споживання природного газу в оселях, обладнаних лічильниками, сприяло зменшенню споживання газу населенням на 3,5 млрд. куб. м за збільшення кількості газифікованих квартир з 9,6 млн. до 11 млн. Коментарі, як то кажуть, зайві.

Керівник НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко описав мету компанії чітко і конкретно: «Газифікуючи нашу країну, «Нафтогаз» не лише реалізує соціальну політику держави, а й працює над розширенням внутрішнього ринку газу. Україна щорічно споживає до 70 мільярдів кубометрів газу та посідає за цим показником шосте місце в світі. Кінцевою метою роботи «Нафтогазу України» є створення системи обліку природного газу, що забезпечить високий рівень достовірності вимірювання під час його видобування, транспортування, зберігання і споживання. Створення такої системи сприятиме підвищенню ефективності компанії».

Одне слово, згідно з планами НАК «Нафтогаз України» 2004 рік має стати не черговим роком продовження реалізації соціальної стратегії компанії (до якої населення вже звикло), а роком кроку вперед у напрямі забезпечення енергетичної безпеки країни. Адже, фактично, одна з цілей «Нафтогазу» — щоб практично всі українці завжди мали вдома газ.

Проте, щоб досягнути такого рівня, «Нафтогазу України» треба реалізувати ще цілий комплекс соціальних програм. А нині цілком реальною здається ситуація, коли в близькому майбутньому частину програм «Нафтогазу» доведеться або обмежувати і скорочувати, або... розширювати і розвивати. Причина такої роздвоєної ситуації банальна: дотації на природний газ для населення забирають все більше коштів у компанії. Також очікується, що цього року на чотири млрд. куб. м зменшаться експортні поставки газу. Основна причина такого непопулярного кроку — запровадження мита на експорт газу (10 доларів за 1000 куб. м).

Негативні наслідки таких кроків зрозумілі не лише керівництву «Нафтогазу України», а й державі. Президент Леонід Кучма не заради люб’язності протягом минулого року провів низку переговорів зі своїм туркменським колегою Сапармуратом Ніязовим. Як відомо, газ із Туркменистану є однією із головних складових газового «запасу» України. І призначений він в основному для споживання підприємствами промисловості. Але протягом минулого року світовий газовий ринок завдав «ударів» по багатьох промислових споживачах, і не лише в Україні. Внаслідок тенденції підвищення ціни на газ з початку 2004 р. промислові споживачі України закуповують його уже за новими тарифами. Щоправда, завдяки механізмам стримувань і противаг, що їх застосовує «Нафтогаз України», підвищення було помірковане і становило лише шість відсотків. Що ж, така правда сьогодення. І нікуди від неї не сховатися. Власне, варіант «розширювати і розвивати» матиме право на існування лише з поступовою компенсацією зростання світової ціни на газ.

Іншим крупним споживачем газу, після промисловості, є населення України. 2003-го народ «спалив» 17,5 млрд. куб. м газу, промисловість — 18,1 млрд. Проте з кожним роком посилюється переконання, що за кілька років існування незалежної України в перманентному стані паливно-енергетичної кризи (90-ті рр. ХХ ст.) населення навчилося цінувати природний газ та, головне, уважно рахувати його вартість. Кого не запитай, практично всі нині знають: коли в тебе вдома стоїть лічильник, то ти платиш 175 грн. за 1000 куб. м газу, а коли лічильника немає, то 190 грн.

Але життя стрімко летить вперед. Якщо вчора ми сприймали з криками «ганьба» інформацію про підвищення ціни на газ, оскільки вважали за норму не рахувати обсяг спожитого газу, то сьогодні мешканці з лічильниками хочуть знати об’єктивну підставу підвищення ціни. Адже, коли людина має лічильник, то для неї не страшні незначні підвищення плати за газ. Чоловік лише похитає головою, відремонтує і утеплить свої старі вікна і, врешті-решт, витрачатиме на газ ті самі гроші. Навіть у разі підвищення ціни. І тоді буде цілком протилежний результат, ніж у приказці «ні собі, ні людям». Тут якраз і собі, і людям, себто держава заощадить газ і втрачені на нього кошти, а людина — матиме вдома більше тепла. Хоча, можуть сказати звичайні люди, все так просто лише в теорії.

Водночас скільки разів доводилося слухати розповіді наших співвітчизників, яких лиха доля закинула на чужину, про «їхні» ціни на той-таки газ і комунальні послуги. Навіть для місцевих мешканців з їхніми зарплатами — це важкий тягар. А все тому, що держава розуміє істинну вартість енергетичних ресурсів. До того ж у Німеччині, Великобританії, США, Іспанії, Польщі вартість комунальних послуг не лише висока, а й продовжує періодично зростати. Та й спробуй там не заплатити за газ чи світло — миттю опинишся у холоді або темряві. Така от газова правда.

І все піддається логічному поясненню. Споживання газу на планеті зростає, видобуток його також збільшується, але запаси газу навпаки катастрофічно зменшуються. Згідно з прогнозами міжнародних експертів, уже до середини ХХІ століття на планеті може виникнути так званий газовий голод. Тобто, звикнувши до газу і переробивши всі прилади під нього, ми станемо занадто залежні від нього. Тому сьогодні газопостачальні організації всього світу автономно дійшли спільної тези: з кожними періодом ціна зростатиме, а кошти мають спрямовуватися на розробку нових систем енергопостачання, які будуть незалежні від газу. Україна — не виняток. Тим паче, коли врахувати, що в себе ми видобуваємо лише 20 відсотків від того, що споживаємо.

Поглянувши на вартість «голубого палива» в інших країнах, котрі залежні від імпортного газу приблизно так, як і Україна (дивись економічну довідку), можна із упевненістю сказати, що в нас пересічний громадянин у жодному випадку не переплачує за газ. Ціна 190 грн. (35 доларів) для споживачів, які не мають лічильників, і 175 грн. (32,5 долари) — для щасливих власників облікових приладів, є цілком скромна за світовими мірками. І треба радіти, що вже п’ять років (з 1999) ціна залишається беззмінною.