Слабкість сильного, або Чому уряд пропонує холодний чай

Минулого тижня до Верховної Ради уряд подав відкориговану програму соціально-економічного розвитку на 2004 рік під промовистою назвою «Послідовність. Ефективність. Відповідальність». А в Європі з’явилася у продажу книжка афоризмів «залізної леді» Маргарет Тетчер під іншою назвою, але фактично про те саме, що декларує наш Кабінет Міністрів.

Попри те, що про оригінали можна судити поки що лише з коментарів, наші засоби і методи, з допомогою яких ми додержуємося задекларованих принципів, відрізняються від британських, як холодний чай від гарячого. Але й уряд Маргарет Тетчер, й уряд Віктора Януковича, незважаючи на різний час свого перебування при владі, обрали курс на економічне процвітання і благополуччя свого народу. Темпам економічного зростання України сьогодні заздрять навіть на території Євросоюзу. Це все в програмі уряду Віктора Януковича —чорним по білому. У лютому промисловість країни засвідчила рекордну динаміку у 18,2 відсотка. До того ж маємо вже не хаотичний, не карколомний, а доволі збалансований розвиток на відміну від минулорічної весни. Так, переробна галузь випереджає видобувну вже вдвічі, а не в 7,7 разу, як було.

Якщо взяти до уваги, що кінець календарного періоду зазвичай не забирає, а додає, то, вважай, промисловість свою макроекономічну партію виконала з честю. Прогноз Першого віце-прем’єр-міністра Миколи Азарова про вірогідне зростання ВВП за підсумками року на 9,1 відсотка можна вважати заявкою року, але афористична назва урядової програми на рік нинішній мимоволі нагадує один цікавий епізод з біографії «залізної леді». На першотравневій демонстрації в Москві, під ревіння і брязкіт військової потуги на Красній площі її якось запитали: «То тепер ви переконалися в перевагах соціалістичного будівництва?» Пані Маргарет відбрила блискавично: «Тепер я переконалася, що переваги можуть бути слабкістю». Не знаю, чи потрапили ці слова до книжки афоризмів, але все одно я радив би відшукати її кожному членові українського уряду, бо впевнений, що вона того варта.

Хоч як парадоксально, а наше економічне зростання ще не гарантує гідного добробуту сорокавосьмимільйонному населенню. Якби Тетчер прочитала програму уряду Віктора Януковича, то напевно перепитала б: «Даруйте, 98 гривень мінімальної пенсії і 205 гривень мінімальної зарплати — то ваші мінімальні державні переваги?» І книжку можна було б поповнити ще однією — українською — главою. То була б купа аристократичних витончених шпильок. Про те, як політика підім’яла під себе економіку. Про урядовців, які більше нагадують іміджмейкерів. Про те, як фінансисти перевтілюються на сценаристів, бо пишуть для бюджетів лише консервативні сценарії. Вони передбачають занижені прогнози макропоказників для формування величезних додаткових доходів і заперечують адекватний розвиток внутрішнього попиту. Такі сценарії прагматичні економісти називають «чорнухою», за аналогією з відомим жанром кінематографа, через це навряд чи старій леді спаде на думку порівнювати когось з консерваторами.

Минулого тижня я поцікавився в головного банкіра країни Сергія Тігіпка, до якої міри в Україні актуальна проблема розширення внутрішнього попиту. І в який спосіб, на його думку, стимулювати цей попит краще: нарощуючи державні видатки на субсидії, адресну допомогу тощо чи поступово наближаючи мінімальний рівень заробітної плати до прожиткового мінімуму? Проблема чи не найактуальніша, сказав він, головне, щоб зростали зарплати, стипендії, пенсії. Ба, і ми не проти! Але чомусь вони, кляті, не зростають, якщо не зважати на кілька гривень, одержаних купкою (20 відсотків!) літніх громадян після сумнозвісного перерахунку пенсій. Натомість маємо обіцянки Віктора Януковича, буцімто вони піднімуться ось-ось. Про намір підняти мінімальний розмір заробітної плати до 237 гривень уряд веде мову з минулого літа. Минулого тижня Прем’єр-міністр призначив черговий час «ікс» уже на вересень. Отже, маємо нагоду відсвяткувати першу річницю благих намірів — сказала б, напевно, Маргарет Тетчер.

Тільки не пересмикуйте, пані Тетчер, бо це питання в нас, справді, заполітизоване, хоча ціна його кілька мільярдів гривень. Вони є, але потрібні для того, щоб приховати нашу слабкість. Той факт, що темпи зростання промисловості різко відхиляються від прогнозних, свідчить і про зростання всупереч очікуванням кон’юнктури.

Розігріті і попит, і пропозиція, і ціни. Ціни виробників зросли на 4,5 відсотка, тоді як на відповідний період минулоріч — на 1,2 відсотка. Розрив між оптовими та роздрібними цінами загрожує вже непередбачуваним сплеском інфляції. Перший віце-прем’єр Микола Азаров прохопився на минулому тижні про потребу розробити державну програму для регулювання цін (щоб не зірвало кришку макрочайника. — Авт.) Можете іронізувати, пані Тетчер, далі — нам ще довго пити у прямому і переносному значенні холодний чай.