П’ята колона в чужій державі

Цього тижня одразу кілька подій знову привернули увагу до українських заробітчан за кордоном. Четверо будівельників загинули в Росії, наш екіпаж, що вів корабель під панамським прапором, заарештовано за браконьєрство... І, нарешті, оприлюднена Конгресом профспілок Великої Британії доповідь розповіла про поневіряння, яких зазнають українські заробітчани в Британії. Чи повинен Київ захищати своїх співвітчизників за кордоном? Чи хоче він це робити і чи має достатньо засобів? Ми спробували знайти відповіді на ці запитання.

Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:

— Україна просто зобов’язана захищати своїх громадян за кордоном, як і будь-яка інша держава. Але я не думаю, що Україна має всі необхідні для цього засоби. У нас дуже слабке представництво за кордоном. Недостатнє фінансування (а це дуже важливий момент). Крім того, ситуація ускладнюється тим, що дуже важко захищати громадян у тих випадках, коли вони порушують законодавство країн, де працюють. Часто наші співвітчизники працюють за кордоном нелегально. Ми звикли жити в країні, де закон, як дишло: куди повернеш, туди й вийшло. Часто діємо за цим правилом і коли перебуваємо за кордоном.  Якщо проти наших громадян вчинили не за законом — гарантувати забезпечення їхніх прав і захист, а якщо згідно із законом — надання юридичної підтримки.

На мою думку, нині особливо складна ситуація склалася в Росії. Як на мене, одне з найголовніших завдань нашого уряду — домогтися від Росії надання нашим громадянам, що там працюють, юридичних прав, без яких вони беззахисні і безправні. Думаю, тут потрібна відповідна угода.

Валерій ЧАЛИЙ, директор міжнародних програм Центру Разумкова:

— Захист наших громадян за кордоном визначено як один із пріоритетів у діяльності відомств, що відповідають за зовнішню політику України, насамперед Міністерства закордонних справ. І в багатьох документах цей пріоритет зазначається. Треба говорити скоріше не про бажання, а про реальні можливості і механізми. Найбільш зрозумілий і ефективний механізм — це підписання двосторонніх угод (вони по-різному називаються) про захист соціальних прав українських громадян, які перебувають в інших країнах і працюють. І тут МЗС та Україна досягли певних успіхів. Ми маємо такі угоди з Португалією, розробляється з Італією, з іншими країнами. Але загалом основна проблема — це причини, які спонукають наших громадян виїздити за кордон для роботи, переважно некваліфікованої. І тому треба думати передовсім про забезпечення робочими місцями в самій Україні. Бо, зважаючи хоча б на демографічні проблеми, Україна не може дозволити собі розкіш направляти своїх громадян для піднесення економік інших країн. Ці люди потрібні самій Україні. І уряд нині повинен думати, як повернути їх до своєї рідної землі.

Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор «Політичної думки»:

— Засобів завжди не вистачає навіть у розвинених держав, з більш позитивним іміджем. Але навіть ті скромні можливості не використовуються. І це засвідчує статистика незвертань до посольств мільйонів людей, особливо нелегальних громадян, що опинилися за кордоном. Вони просто не вірять, що на рівні держави Україна може допомогти їм у разі скрутної ситуації. Мені здається, що навіть українські посольства намагаються не торкатися цієї теми. А тут справді йдеться про те, що сьогодні на Європейському континенті Україна — лідер за кількістю нелегальних емігрантів. І це мільйони людей. Є величезна проблема, яка, звичайно, впливає на імідж України в Європі і в світі. Але парадокс у тому, що влада намагається цього не помічати. Українці біжать з країни, і ця хвиля еміграції набагато перевищує ту, яка була в нашій історії в минулому столітті. Навіть офіційно, здається, не має якої-небудь статистики. Проте часто цинічними видаються спроби вносити тих людей, що перебувають за кордоном, як мертві душі до списків виборців і навіть голосувати за них. Під час виборів ці голоси зазвичай потрапляють до провладних політичних сил. І це подвійний цинізм.

Ярослав ЖАЛІЛО, президент Центру антикризових досліджень:

Проблема має дві складові. По-перше, Україні необхідно й надалі збільшувати кількість документів, угод, підписаних з іншими країнами, про захист інтересів українців за кордоном. Насамперед ідеться про тих, хто працює в Російській Федерації і в інших країнах-сусідах, зокрема Центральної та Східної Європи. По-друге, потрібні практичні кроки на рівні МЗС, інших зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних відомств, щоб українські громадяни почувалися за кордоном захищеними. Втім, інші країни, приміром, США, не зупиняє жодна відсутність якихось правових підстав, якщо вони вважають, що їхні громадяни в небезпеці або їхні права порушено. Тож необхідно не тільки захищати наших співвітчизників, а й розробляти механізми їх легалізації. А щодо бажання це робити... Часто здається, що МЗС починає вживати заходів, коли люди вже потрапили у геть скрутне становище. Витягує їх із в’язниць, надає юридичну допомогу. І, схоже, жодної випереджувальної роботи в цьому напрямі не проводиться.