Іду Міським садом, де торгують картинами художників та виробами народних умільців. Раптом чую:
— Придбайте «президентів»! Такі — тільки в Одесі!
Проштовхуюся крізь натовп і бачу, як кремезний бородань вправно виймає з великої яскраво розмальованої матрьошки менших, у кожної з яких — обличчя котрогось із п’яти президентів США: Картера, Рейгана, Клінтона і двох Бушів — старшого та молодшого. Продемонструвавши цей набір, продавець показує інший.
— Оце подружжя Клінтонів — Білл та Хілларі, а ось скандально відома Моніка Левінськи з подружкою. Входить до комплекту ще й саксофон — улюблений музичний інструмент Білла...
— І скільки за це просите?
— Вам як одеситу віддам за сімдесят. Будете брати — ще поторгуємося...
Той, хто запитував, брати не поспішає, відходить убік. На його місце протискуються немолоді вже чоловік і жінка. З цікавістю й сміхом розглядають матрьошок, перемовляються англійською. Продавець, відчувши більш-менш реальних потенційних покупців, дає набір до рук жінці, пропонує їй самій розібрати і зібрати «президентів». Та із задоволенням це робить і поглядає на чоловіка: беремо? Іноземець запитує про ціну.
— Всього-на-всього — сотня.
Чоловік наполохано уточнює:
— Доларів?
— Та ні, гривень.
Той усе ще вагається. Тоді продавець вдається до останнього козиря:
— Ну гаразд, давайте 95. Дешевше не буває. Собі на збиток.
«Президенти» перекочовують до сумки іноземців, а гроші — до рук продавця. Останній без особливої надії в голосі запитує:
— Може, ще й Білла з Монікою?
Та пара вже далеко. Продавець сам себе заспокоює:
— Нічого, знайдуться охочі й на них... Дарма, що День президента минув...
Уже вдома сам для себе з’ясовую: день президента — суто американське свято, що відзначають у середині лютого, між днями народження Джорджа Вашингтона і Авраама Лінкольна. Мабуть, до цього свята й виготовили кмітливі одесити унікальні сувеніри. Втім, шанси збути «президентів» у них залишаються. Адже туристичний сезон тільки-но розпочинається, а оті матрьошки вочевидь розраховані передусім на відпочивальників.
Одеса.
