Суд над екс-прем’єром України Павлом Лазаренком знову перенесли. Таке рішення прийнято на попередньому засіданні за участю сторін, і розгляд справи «США проти Лазаренка» журі присяжних розпочне наступного понеділка, 15 березня. Ми пропонуємо читачу повернутись трохи у минуле і пригадати, ким була ця людина, доля якої нині в полі зору правосуддя кількох держав.
Починав Лазаренко, як відомо, колгоспним шофером.
Один із співкурсників Павла Івановича каже, що як був шофером, котрий мимо того, що погано лежало, не проїде, так ним і залишився. Інша річ, що «підбирати» згодом дістав можливість не мішок дерті на узбіччі.
Павло Іванович очолив область і вирізнявся своїми надмірними талантами і воднораз надмірними апетитами. Першим віце-прем’єром Лазаренко йшов під небачені спалахи салюту у вечірньому небі в степу уже розбудованого Юр’ївського району, де з цієї нагоди влаштували справжнісіньке шоу.
Коли Павла Івановича звільнили з посади прем’єра і він повернувся додому, оскільки залишався законно обраним тут головою обласної ради, мало хто його впізнавав. Багато хто, якщо хочете знати, навіть злякався. Бо Лазаренко одразу згуртував Всеукраїнське об’єднання-партію «Громада» і пішов у наступ проти «грабіжницької чинної влади». Адже якраз розгорталися чергові вибори до Верховної Ради. Мені довелося побувати тоді не на одній зустрічі Павла Івановича з народом. Його слухали, наче заворожені. Йому аплодували.
Лазаренко фатально повірив, що зможе стати наступним Президентом України, отож у гарячці і не зміг зупинитися. Більшість сходиться тепер на тому, що він реально не оцінив, «із ким зв’язався», а тому сам і виніс собі вирок.
Хоч би як там, зрештою, було, та настав грудень 1998 року. Це тоді, якщо пам’ятаєте, Лазаренка затримали у Швейцарії. Повернувся він до Дніпропетровська на невеликому літаку, як розповідають свідки, на себе не схожий. Якщо і не зломлений, то вельми пригнічений і навіть розгублений. Раніше його завжди зустрічало кільканадцять чоловік, а цього разу ніби лише один. Мало з ким, стверджують, потім спілкувався Павло Іванович й поза аеропортом. Найпевніше, з ним не всі йшли на контакт.
Кульмінаційний же момент досяг свого апогею в середині лютого наступного 1999 року. Коли Верховна Рада збиралася розглядати подання Генпрокурора України на дозвіл притягти Лазаренка до відповідальності. То уявіть собі, навіть для найближчих з місцевого оточення Павла Івановича виявилося несподіванкою, що в останню мить (у ніч, якщо тут не помиляються, з 16 на 17 лютого) він вилетів літаком до Греції з Дніпропетровського аеропорту. Більшість нібито лише через тиждень про це дізналася. Так стверджують принаймні тепер. Хоч напередодні тутешні тележурналісти одного київського телеканалу одержали «вказівку»: саме з Дніпропетровська Лазаренко о 2-й годині ночі вилетить, невідомо куди, то бажано зняти його відліт на відео. Одначе о 2-й ночі ніхто нікуди не вилетів. Запевнили, що й не збирається цієї ночі ніхто нікуди відлітати. Журналісти залишили аеропорт. А потім дізналися, наче Павло все-таки вилетів — о 5-й ранку. Разом із двома чоловіками, один з яких був громадянином Греції.
Відліт обслуговувався «лівим сектором» аеропорту, що тоді належав авіакомпанії «ЄЕСУ-авіа». То нині, коли персонал цього «сектору» змінився геть повністю, з’ясувати подробиці давньої лютневої ночі практично неможливо. Пригадали мені імена тільки двох, котрі тоді працювали в «ЄЕСУ-авіа». Одначе спроби відшукати їх не увінчалися успіхом. Давній знайомий з-поміж аеропортівського начальства врешті-решт сказав, що «інакше і бути не може, бо ці люди, вийшовши у відставку, тепер ніколи не погодяться світитися». Якщо один із них потім очолював компанію «Дніпроавіа» і навіть встиг стати людиною року в масштабах усієї України, але згодом «безслідно зник, наче його зараз і немає», то що ви хочете?! Пізно. Та й чи це тепер головне? А якщо Лазаренко насправді відлетів не з Дніпропетровська? Адже тут досі наче так і не з’ясували, хто ж замовляв «коридор». Та хіба це спростовує сам факт його втечі?
У Дніпропетровську сьогодні якщо хтось і вірить, що Лазаренко вислизне із тієї халепи, до якої потрапив у Сполучених Штатах, то лічені одиниці. Більше тих, хто вже навіть не сумнівається: суд над Лазаренком відбудеться і в Україні.
І тільки один, узявши з мене письмове підтвердження, що не посилатимуся на нього, заявив, буцімто ми ще дізнаємося всю правду, чому «Павло пішов кривою стежкою», а нинішня Україна «безжально викинула його геть». І що дізнатися всю цю правду потрібно, корисно й повчально. Отож дуже важливо дізнатися вчасно, щоб не було пізно.
Дніпропетровськ.
