Влада: час міняти паранджу на обличчя довіри

— 28 лютого КМУ підбив підсумки соціально-економічного розвитку країни 2003 року. Які позитивні і негативні моменти спостерігались у цій царині протягом минулого року?

— Минулий рік був найуспішніший в історії незалежної України. Його результати свідчать про те, що забезпечено стійке випередження темпів приросту валового внутрішнього продукту порівняно з минулими роками. Темпи приросту ВВП (8,5%) перевищують їх середню величину за попередні три роки (6,8%) та прогнозований показник 2003-го (6%). Структурні зміни в економіці дають можливість органічно поєднувати політику прискореного зростання з активною соціальною політикою. Темпи приросту особистих доходів відповідають динаміці виробництва валового внутрішнього продукту: реальний сукупний дохід, одержаний домашніми господарствами, збільшився на 8,1%.

Значно поліпшилися зовнішньоекономічні відносини з країнами СНД (обсяг експорту товарів до них збільшився на 35,9%, у тому числі до Російської Федерації — на третину). Протягом останніх чотирьох років активно зростають обсяги торгівлі з країнами Європи. В 2003 році приріст прямих іноземних інвестицій в економіку України становив 1,2 млрд. доларів США, що на 29,4% більше, ніж у 2002-му.

Незважаючи на такі оптимістичні показники, значна частина населення і досі перебуває за межею бідності. Щоб позбутися такого різкого дисбалансу, маємо розробити національну модернізаційну стратегію. Максимальна політична консолідація суспільства має відбуватися саме навколо неї та під час її реалізації.

— Переконана, що навіть економісти прокоментують ці цифри і тенденції по-різному. А що тоді казати про підсумки вустами політиків?

— Заради певного інтересу, під «своїм» кутом зору, налаштувавшись на відповідну хвилю, побачити й почути можна що завгодно. Пам’ятаєте анекдот перших років незалежності: «Дві жіночки розмовляють на Хрещатику. Ти знаєш, я вийшла заміж за радикала, — каже одна. Заради чого? — чує у відповідь». Нас уже не зупиняють і такі цінності, як: почуття патріотизму, моральність, політична культура. 2004 рік — особливий. Вибори! Для українського менталітету — це синонім війни. Тому, уявно кажучи, будуть не олімпійські ігри, а бої без правил. Під час таких боїв підхід до цифр, фактів, тенденцій буде простий до примітивізму. «На 23% зросла номінальна зарплата? — Брехня! Студентам підвищують стипендії? — Популізм! Реально розпочалася пенсійна реформа? — Окозамилювання!»

— Ви згадали про вибори. У вас не складається враження, що опозиція вибори вже виграла, хоч і на словах, у рейтингах? А що робить влада?

— Влада — не опозиція. Вона не має права на демократію поза межами законодавства. Тобто до початку виборчої кампанії в неї не може бути єдиного кандидата з прізвищем В. Янукович, наприклад. Але їй ніхто не заважає мати лідера коаліції демократичних, державницько-патріотичних сил. Того самого В. Януковича. Це, по-перше. По-друге — українська влада завжди страждала від «булавізму», а якщо ще й месіанством захворіє на кшталт опозиції... Тому ліпше говорити про сили провладної підтримки. Чому така пасивність на полі громадянського суспільства? Сподіваюсь, що з підписанням угоди політичних партій, депутатських фракцій, груп та звернення, ситуація зміниться кардинально.

— Від угод уже голова йде обертом. Вони підписуються для того, щоб заблукати чи вийти на правильний шлях?

— Заплутувати краще за все опонентів. Самим  треба дорогу шукати. Скільки можна на одні й ті самі граблі наступати? Постійно діюча парламентська більшість з Координаційною радою для організації взаємодії з Кабміном — один етап і одна угода. Парламентсько-урядова коаліція, Консультативна рада... — другий і організаційно досконаліший. Звісно, нова угода. Тепер йдеться про конкретизацію політичних завдань до 2006 року поза коридорами влади і водночас про створення широкої коаліції демократичних сил.

Мені здається, все логічно, послідовно. Навіть з певною ностальгією за минулим, яке ще не встигло охолонути. І не потрібно, бо це ті граблі, які з собою носити треба, щоб не наступати.

— І що буде далі?

— А далі готується форум, який збере лідерів політичних партій, громадських організацій, впливових особистостей суспільства, людей справи, просто не байдужих до долі Вітчизни. Тільки ще консолідованіше суспільство дасть вагоміші результати соціально-економічного розвитку країни. Це — єдиний шлях, на якому стираються грані між мрією та перспективою.

На етапі підготовки до цього форуму, під час його проведення суспільство повинно отримати відповідь на запитання, котрі останнім часом турбують. Хто лідер коаліції? Яка її платформа? Що буде з коаліцією після виборів 2004 року? (Чи вона піде «За Єдиною Україною» в історію, чи залишиться в реальному житті?).

— Спостерігаючи за політичним життям нашої країни, складається враження, що політичний істеблішмент перебуває на сцені постійно і грає головні ролі, а народ є поза нею і його викликають «частинами»?

— Це хоч і гірка, але правда. За Конституцією народ — джерело... В житті — черга до джерела... А на сцені відбуваються ігри патріотів. Про «За Єдину Україну!» я згадав. А акцію «Повстань, Україно!», пам’ятаєте? Вона не тільки не повстала, але, за великим рахунком, і не підтримала. Хоча «звітувалися» мільйонами учасників. Або пригадаємо Народний форум... Де тепер той «народ»? «Один» — реформу підтримує: КПУ, СПУ. «Другий» — бойкотує, бо блокувати не можна. Це ж не Верховна Рада. Так і з рейтингами, з прогнозами. До слова, до народу потрібно ставитись як до Бога, а не як до «якоїсь-то матері...»

— На яке місце в іграх патріотів претендує НДП, якщо претендує, звісно? Адже раніше ви заявляли про роль самостійну і до кінця...

— НДП пройшла восьмирічний рубіж. Про неї можна говорити як про партію, про політичну орбіту багатьох відомих організацій, акцій, проектів тощо. Можна казати про рух народної демократії. Що далі — то більше. І не тільки на теренах України, СНД.... Нині в організаціях триває обговорення платформи народної демократії — комплексного й перспективного політичного документа. Ми й раніше не ходили в «паранджі», хоча нам постійно натякали на відсутність ідеологічного обличчя. Тепер воно з’явилося і не «з флюсом» на один бік: лівоцентристське — правоцентристське, а з політико-філософським осмисленням нашої історичної перспективи в умовах глобалізації світу. Якщо ми виросли до розробки таких документів, то я переконаний, що розберемося з питаннями «кандидатства від партії», «самостійності до кінця»... Нами керуватиме перспектива, а не кон’юнктура, відповідальність, а не амбіції.

— А тепер, як підсумок нашої розмови, яким вам бачиться 2004 рік?

— Усе, що відбуватиметься цього року, перш за все в політиці, буде розплатою або компенсацією за те, що ми не працювали спільно й відповідально на єдність та злагоду в суспільстві в попередні роки. Одна річ, коли люди збираються за столом, щоб розв’язати проблеми. Інша річ, коли проблеми змушують це робити. 2004 рік має стати тим Рубіконом, який ми перейдемо спільними зусиллями, винятково легітимним шляхом. Тоді  й влада змінить «паранджу» на обличчя довіри.