У руках Оксани Цимбалюк вона просто розсипається сотнями дуже делікатних тонких ажурних візерунків. Один необережний рух — і вся гармонія може бути розірвана. В буквальному розумінні слова. Адже все це багатство майстриня витинає із паперу. Каже, що до ножиць у неї якась особлива любов ще з дитинства. Не було в хаті аркуша паперу, який не був би порізаний на дрібні клаптики. А вже скільки новорічних сніжинок з’являлося на вікнах — більше, як у січневу заметіль.
Тоді, правда, ще не знала, що пізніше, вже дорослою, прикипить усією душею до витинанки. Коли вперше побачила японські паперові мережива, була просто вражена їх витонченістю. І вже через них почала вивчати і свою українську витинанку. А на Поділлі вона мала свої особливості. Не було у господинь яскравих фарб, кольорового паперу, отож і мережили свою долю чорним по білому. Тільки не хрестиком, а папером.
— Бувало, на Великдень білять хату, а піч прикрашають витинанкою, — розповідає Оксана. — А чекають гостей — стіл накриють вирізаною скатертиною, і в хаті одразу стає святково. Не розжилися тонким полотном для фіранок — знову витинанка згодиться. Так і старалися перевершити одна одну в майстерності та фантазії. Мистецтво, котре було народжене бідністю, розкривало багатство української душі.
Спочатку Оксана спробувала вирізати у класичному подільському стилі: її чорно-білі витинанки були переважно симетричні. Але з часом почала різати мініатюрні сюжети. Так з’явилась і «Молитва за Україну», і хлібний «Віночок», і кумедні «Баранці».
Якихось особливих секретів у неї немає. Невеличкі старенькі ножиці та звичайний кольоровий папір — оце й усе, що потрібно для роботи. А ще — фантазія, уява і надзвичайна твердість та точність рухів. У роботах окремі деталі мають товщину лише в кілька міліметрів. Але вся унікальність полягає в тому, що навіть найтонше мереживо ліній і штрихів ніде не повинно перериватися, бо витинанка — одне ціле.
Інколи на одну роботу може піти кілька тижнів і навіть місяців. А часом достатньо кілька годин, щоб народилася нова. За останні три роки в творчому доробку художниці з’явилися десятки витинанок. Їх вистачило на те, щоб організувати першу персональну виставку майстрині. Її провели в обласному краєзнавчому музеї. Для багатьох відвідувачів це стало першим знайомством із забутим бабусиним мистецтвом. А автор уже втілює в життя нову ідею — серію великодніх яєць-витинанок. Серед них і традиційні розписні узори, і подільські характери, і різні народні сюжети.
Під час відкриття виставки для тих, хто зацікавився витинанками, Оксана одразу провела майстер-клас. Але по-справжньому опанувати секрети паперового багатства можна на уроках, які майстер виробничого навчання проводить у Дунаєвецькій філії Хмельницького ліцею сфери послуг. Узагалі тут навчають майбутніх кравчинь. Але вихованцям Оксани Цимбалюк пощастило, бо, окрім професійних секретів, вона розкриває ще й секрети призабутої краси. Учить української вишиванки, англійського печворку (коли із клаптиків тканини можна скласти справжні картини), а тепер ще й витинанки. Це ж бо так просто: лише ножиці, папір і... душа.
Хмельницький.
