Про це захворювання в Україні говорять значно менше, ніж про СНІД чи туберкульоз. Адже рак — хвороба незаразна, а жінок у нас багато. Цинічно? Але саме так думають ті, хто прирікає сприймати діагноз «рак молочної залози» (а його ставлять кожні 35 хвилин!) як вирок. Як синонім смерті.
В Америці перші леді країни сміливо заявляють про свою хворобу, як це зробила Барбара Буш, що перехворіла на рак молочної залози, як Ненсі Рейган, котрій видалили обидві груді. А в нас? У нас тихий і невпевнений голос чоловіка на автовідповідачі в інформаційно-консультативному центрі Київської онкологічної лікарні: «Я з Вінниці. У моєї дружини якісь проблеми... з грудьми. Не знаємо, куди звернутися. Ми могли б приїхати?».
Ви запитаєте, чому саме у зв’язку з раком молочної залози треба бити на сполох? А тому, що це перша причина смерті українських жінок. І на думку фахівців, це захворювання вже становить національну загрозу, а з кожним роком кількість хворих збільшується.
За даними національного канцер-регістру України, у нашій державі щорік на рак груді занедужують 16 тисяч жінок, з яких протягом року з моменту встановлення діагнозу гине від 14 до 17 відсотків. Вони «згоряють» так швидко, бо хвороба виявляється тоді, коли вже нічого не можна зробити. Із 100 відсотків хворих останню стадію раку виявляють у 35 відсотків. Для порівняння в Західній Європі ця цифра становить від 5 до 7 відсотків.
Можливо, бажання обстежитися з профілактичною метою у наших жінок не збігається з можливістю?
— Я не можу сказати про особливе бажання, — заявила в інтерв’ю «ГУ» глава благодійного фонду «Здоров’я жінки та планування сім’ї» лікар Галина Майструк. — По-перше, наші жінки вельми бояться цієї тематики. Як перебороти в собі страх до онкології? По-друге, вони довго не зважуються на візит до лікаря через те, що просто не знають, як надалі перебудувати своє життя з урахуванням можливого діагнозу, як сказати про це близьким. Причин, чому вони залишаються сам на сам із хворобою і прирікають себе на загибель, безліч. До них можна віднести й те, що аж ніяк не всі жінки здатні приймати цілеспрямовані обмірковані рішення. Вони просто пливуть за течією. І тільки на третє місце я поставила б той факт, про який ви кажете: навіть якщо жінки все-таки звертаються, то в багатьох місцях їм не гарантоване якісне надання медичної допомоги. Через відсутність і кваліфікованих фахівців, і устаткування для обстеження.
У деяких регіонах України взагалі відсутня апаратура — мамографи — для обстеження жінок. «ГУ» вже писав про акцію «Рожева стрічка», яку з подачі українських активістів руху боротьби з раком молочної залози провела відома американська косметична фірма в рамках благодійної програми «Ейвон проти раку молочної залози». Виручені за них гроші збирали на придбання мамографа.
Незалежні експерти довго вибирали населений пункт, який, з огляду на цілу низку чинників, мав найбільшу потребу в ньому. Сімферополь — регіон, де рівень захворюваності високий і де сконцентровані соціально-економічні проблеми, що посідають не останнє місце у списку причин виникнення хвороби.
Придбали ще один мамограф. Його буде встановлено в Запорожжі, де теж не було такої апаратури.
«Те, що в таких регіонах немає потрібного для діагностики раку молочної залози устаткування, зайвий раз свідчить: до здоров’я жінки в нашій країні увага, м’яко кажучи, відсутня, — упевнена Галина Павлівна. — Дивно, але в нашій державі ніхто не прораховує, що занедужують і йдуть із життя жінки тієї вікової категорії, що, власне, й тягнуть на собі все.
Не відкладайте на потім похід до лікаря у разі підозрілих симптомів! Якщо ви розгублені, телефонуйте в Київ: (044) 423-73-68. Це «гаряча лінія». У випадку, якщо лікар або психолог відсутній, можна залишити свої координати. Вас почують і, щонайменше, дадуть безкоштовну пораду. Можливо, цей крок продовжить ваше життя чи життя близької вам людини.
Відродження краси потребує протезування
В Україні мешкає майже 15600 жінок, які перенесли операції у зв’язку з раком молочної залози
З 1 січня цього року кожна така жінка може одержати безплатно протез. В разі однобічної ампутації — 1 штуку на один рік, двобічної — 2 шт. на один рік вітчизняного виробництва. Або імпортний протез: 1 шт. на 1,5 року в разі однобічної ампутації, двобічної — 2 шт. на 1,5 року. Ліф для кріплення протеза молочної залози — 2 шт. на один рік вітчизняного виробництва або 2 шт. на 1,5 року імпортного виробництва.
Проте це протезування іноді не приносить радості. Нічого не можна сказати про імпортне виробництво — мабуть, там працюють для користі та зручності людей. А стосовно вітчизняного, то ніхто не зацікавлений вислухати, що терплять наші жінки? Може, треба підприємствам, які виробляють бюстгальтери-протези, запитати жінок, котрі змушені носити ці вироби, яка має бути їхня якість.
Ще хочеться сказати про наші ЛТЕКи. Вимагаємо об’єктивної оцінки нашого здоров’я, щоб не ходити щороку на переогляд. А то буває і так: сьогодні жінці відмовили в групі інвалідності, а через місяць вона померла... Вже майже п’ять років ми звертаємося до Міністерства охорони здоров’я, Мінпраці з пропозицією розробити і запровадити статус жінки з вищеназваним діагнозом, але все марно. Ніхто не чує. Ми не хочемо щороку переживати шокові ситуації на ЛТЕКах. Вважаємо, ЛТЕКи мають бути незалежною структурою, і коли людині з онкозахворюванням відмовляють у групі інвалідності, то треба їй запропонувати роботу.
Лариса ЯЩЕНКО, президент громадської організації жінок-інвалідів «ДОННА».
Київ.
