Стежками циганки Ази

Її звабливий образ у повісті «Хата за селом» змалював видатний польський письменник Юзеф Ігнацій Крашевський. Літературний типаж звабниці видався настільки цікавим і колоритним, що відомий український драматург Михайло Старицький згодом написав драму «Циганка Аза».

Галина Філонюк, вчителька української мови та літератури Одерадівської середньої школи, про відомого польського письменника Юзефа Крашевського знає майже все. Її уроки просто неба, які проводить у місцях, пов’язаних із перебуванням Крашевського в рідному селі, для учнів стали улюбленими. Їх немає в шкільній програмі, але інтерес до життя і творчості Крашевського у юних вихованців Галини Юріївни дуже великий. І це закономірно, адже з квітня 1840 року до січня 1849-го письменник жив у своєму маєтку в сусідньому з Одерадами селі Городок, а місцеві селяни стали прототипами героїв його повісті «Хата за селом».

Щодо Галини Філонюк, то вона є нащадком у сьомому поколінні самої циганки Ази. Романтична: ось уже понад двадцять років щоразу в ніч на Івана Купала одна-однісінька йде за кілька кілометрів у ліс шукати квітку папороті. На моє прохання пішла переодягатися в барвисте, схоже на циганське, вбрання. Зізналася, що любить його ще з дитинства.

— Історія, про яку йдеться в повісті «Хата за селом», дійсно, сталася в Городку, коли в ньому жив Крашевський, — розпочинає свою розповідь господиня. — Оскільки в селі не було коваля, а реманент ламався, письменник виписав з Ямполя двох циган-красенів — Василя і Стаха. Аза була рідною сестрою Стаха, а Василь — прийомним сином їхньої матері. Аза і Василь кохалися. В Городку Василь зійшовся з Галею Лепюк (у повісті — Мотря). Дівчина також була мішаної крові: її батько мав одне коріння з циган, друге — з українців. Можливо, саме тому старий Лепюк недолюблював циган, і коли Василь з Галею покохали одне одного, робив усе, аби перешкодити їхньому одруженню. Та Галя не послухалася і вийшла за Василя заміж. За непослух батько прокляв її, брати відвернулися, односельці засудили, а рідна хата стала для неї чужою.

Село не сприйняло її шлюбу з циганом, і молоді змушені були залишити його. Збудували хату за селом, біля кладовища, далеко від води, на глинистому пагорбі. Люди мстилися їм, що одружилися без батьківського благословіння. Молоде подружжя обсіли злидні.

Складними були стосунки і в любовному трикутнику. Ображена зрадою запальна Аза вбиває Василя і встромляє собі ніж у серце.

— Щодо нашого рідства з циганкою Азою, — продовжує Галина Юріївна, — то воно не прямого походження. Аза не мала дітей. Наше рідство з нею йде через її рідного брата Стаха. Моя прабабуся Олександра була його правнучкою. Вона й розповіла мені цю романтичну історію. В книзі Крашевського вона змальована дещо інакше.

Одружився Азин брат — красень Стах — на доньці доброчинця. На сільському кладовищі в Городку є могила їхньої дочки Теклі. А у Василя була дочка Марійка, про яку написано в книжці. Дуже красивою була. Вийшла заміж за пана із сусіднього села Усічі.

— Галино Юріївно, а ви відчуваєте, що у ваших жилах тече й циганська кров?

— Боже, та в мене руху стільки!.. Знайома каже: «Знаєш, ти вампірка. Ти будь-кого заїздиш, замордуєш». Встигаю до уроків усе зробити по дому, а по обіді ще й на ринок у Луцьк з’їздити. Я нікого не поб’ю, не посварю, але якщо вже щось задумала, то це вже все. Тварин люблю страшенно. В мене коти, собаки, то вони зі мною, як рідні брати. Не дай Боже, щоб при мені хтось образив коня чи корову. Отой кіт у мене сліпий, глухий, беззубий, але я дала сім гривень на укол, аби він жив. Цигани всюди вітаються зі мною, але не кажуть, що, мовляв, давай тобі поворожу. Дочка Таїсія така само запальна, як і я. Енергії має ще більше. Вона керівник фірми. Буває, цілу ніч проїздить за кермом, а вдень знову береться за роботу. І так чотири доби поспіль. Приходить — ледве жива. Поспить, відпочине — і знову красуня.

— А загалом нащадків циганки Ази в нас у селі багато. Зокрема, вся родина Пенцаків. Моя бабуся теж із Пенцаків, — уточнює Галина Юріївна. — Григорій і Олександр Пенцаки живуть у Львові, обидва доктори наук. Пенцаки мудрі, працьовиті, добрі люди. Так про них всі кажуть у селі.

Бути в Городку і не подивитися на місця, про які йдеться в повісті «Хата за селом», — неможливо. Швиденько переодягнувшись у звичне вбрання, щоб не дивувати циганським односельців, Галина Юріївна веде до криниці, до якої колись ходила по воду Галя (Мотря). Неглибока, але наповнена кришталево чистою прохолодною водою, вона і нині вабить до себе мешканців Городка, та й приїжджі не минають її. Побачивши нас, із розташованого поруч будинку виходить господар Олександр Голентюк.

Дізнавшись, що йдемо на цвинтар — шукати могили предків героїв «Хати за селом», Олександр Сергійович зголосився допомогти нам. Зазначу, що саме біля цього жалобного місця і відбувалися основні події повісті. Багато надгробків на ньому з XІX століття, ще старіша розташована тут сільська церква. В одній із могил ніби покоїться тіло Стахової дочки і племінниці Ази — Теклі. А загалом тут дуже багато могил Пенцаків, далеких і близьких родичів циганки Ази.

Розповідаючи про героїв повісті «Хата за селом», не можна принаймі кілька слів не сказати про її автора, який 25 із 75 років життя провів на Волині. Творча спадщина Юзефа Ігнація Крашевського (1812—1887 рр.) становить близько 600 томів (проза, поезія, драматургія, публіцистика, праці з історії, філософії), він також автор багатьох прекрасних малюнків архітектурних пам’яток Волині. В історію літератури увійшов як визначний романіст. Особливо цінний його цикл романів про історію Польщі (39 романів у 78 томах), романи, написані на Волині, про життя селян — «Історія Савки» (1842), «Уляна» (1843), «Остап Бондарчук» (1847), «Будник» (1847), «Хата за селом» (1852), «Історія кілка в плоті» (1860) та інші.

Повість «Хата за селом» він написав 1852 року в селі Губин (тепер Горохівського району Волинської області) у маєтку, який придбав у січні 1849 року. Вийшла ця книга друком у Варшавській бібліотеці 1853 року. Польський дослідник Францисек Лисек, який у 30-ті роки минулого століття побував у Городку, в статті «Із волинського життя Крашевського» (Rocznіk Wolynskі, Rovne, 1938), зазначав (більш як за півстоліття по смерті Крашевського), що селяни добре відгукувалися про письменника, називаючи його «добрим паном». Те саме з вуст Галини Філонюк і Олександра Голентюка я почув у Городку на 116 році після смерті Крашевського. Яким же добрим і чуйним треба бути, щоб так надовго зберегти вдячну пам’ять про себе, котра, як відомо, часто вмирає разом з людиною.

Городок

Луцького району

Волинської області.