Цієї зими до редакції завітав прецікавий чоловік з Криму. Він був у Києві проїздом, але зайшов зі справою, що її важко вирішити на ходу. Це була ціла папка малюнків, з яких пропонувалося відібрати для друку кілька. Річ у тім, що полковник Шпильовий, так він відрекомендувався, народився на Черкащині, як і Шевченко, а потім (так складалася служба військового інженера) пройшов усіма Тарасовими шляхами. І малював усе те, що бачив Тарас за сто літ до того.
Власне, Шпильовий дивився на все ніби Тарасовими очима. Протягом життя серія склалася вражаюча: сотні малюнків! Він зробив кілька копій цієї серії й подарував різним нашим поважним бібліотекам — Парламентській, Києво-Могилянської академії, Львівській науковій. Звідусіль має за це подяки. Справді, є за що дякувати: малюнки безхитрісні, але вартість їх у тім, що на це покладено життя — майже як у самого Шевченка. Це — нізвідки не позичений особистий погляд і досвід шляху Поета.
Шпильовий реально пройшов той шлях. Хіба що рядовий Шевченко не був у Сталінграді, а Шпильовий був, і там його контузило під час боїв за місто. Контузія тепер дається взнаки: Пилип Васильович погано чує. Хоч при тому дуже добре співає! Він узагалі ставиться до тої біди весело. Але нам через те іноді було важко порозумітись. І от ми коло якоїсь дрібниці билися довго, а час минав, гостеві треба на вокзал. І тут я надумав зателефонувати до редакції «Кримської світлиці», адже редактор тої сімферопольської газети, Віктор Качула, добре знає Пилипа Васильовича. Качула справді швидко розв’язав наші непопрозуміння. А затим сказав: «Передай Пилипові Васильовичу, що в Криму без нього сумно. Але хай не поспішає додому: у нас тут сніг випав, дороги замело, йому буде важко дістатися своєї Щебетівки!»
Отак снігопад подарував нам ще трохи часу для бесіди з художником. Чого бажаємо й читачам. Уявіть собі двох диваків, котрі сидять у Києві й розмовляють один з одним через Сімферополь! А потім розглядайте ці малюнки — шпилі Петропавлівки, хатки й тополі України та верблюдів «в степу безкраїм за Уралом»...
