— Тетяно Вікторівно, відкрийте таємницю: що змушує молоду красиву жінку, успішливого підприємця йти у політику?
— Я не обирала політику, скоріше навпаки — вона обрала мене. У Харкові, де народилася і виросла, завжди були традиції вільнодумства. Їх плекали, передавали з покоління в покоління. Наприкінці вісімдесятих саме тут зародилася «Демократична платформа». Мій батько був її активним учасником, тому в нашій родині частими гостями були її лідери: Володимир Гриньов, Володимир Філенко, Євген Кушнарьов, покійний, на жаль, Олександр Ємець та інші яскраві прихильники демократизації тодішньої країни. Мітингові пристрасті вирували не тільки в місті, а й на таких зустрічах. Отож не дивно, що я росла «заполітизованою» дитиною.
— Тоді скажіть: що означає політика особисто для вас — спосіб самореалізації чи можливість досягти іншої мети, наприклад, пролобіювати бізнесові інтереси?
— Знаменитий німець Отто Бісмарк вважав, що політика — мистецтво компромісу. І хоча часи змінюються, суть політики залишається незмінною.
— До речі, політика, як і бізнес, потребує чимало часу, уваги, а довкола стільки різних спокус —концерти, презентації, вечірки...
— Коли відчуваю, що можу зробити щось для людей, —роблю. І робитиму. Повірте, я отримую від цього набагато більше морального задоволення, аніж від проведення часу на всіляких супермодних вечірках чи, як сьогодні кажуть, тусовках. Хоча, як усі, прагну побувати на цікавій виставі, відвідати картинну галерею, послухати гарну музику. Часто буваю в театрі. Головне, організувати себе так, щоб вистачало часу.
— Гасло вашої партії: «Людина, родина, добробут, Україна». Якби вам довелося вибирати між політикою, бізнесом та сім’єю, що вибрали б ви?
— Проблема вибору постає переді мною щодня. Безперечно, поєднувати все це дуже важко. Особливо жінці. Адже жінки завжди турбуються про свою родину, дитину, їх непокоїть і те, що відбувається у державі. Тому гасло партії близьке і зрозуміле не тільки представницям НДП.
— Я тому й поставив вам це запитання. Вам вистачає часу, щоб приділити увагу сім’ї, синові зокрема?
— Напевне, було б нечесно, якби сказала, що вистачає. Дуже бракує. Проте він мене розуміє, і я йому вдячна за це. «Правильною мамою» намагаюся бути у вихідні, коли є час постояти вдома біля плити, приготувати рідним щось смачненьке. Здебільшого страви української кухні.
— А чи мають спільні ознаки домашня і політична кухні?
— На моє переконання — не мають. Домашня кухня — це затишок, де панують добро і злагода, де господиня вкладає душу і серце, щоб догодити рідним.
На політичній кухні готуються специфічні страви, які можуть бути не всім до вподоби. Небагато людей розуміє, заради чого ці страви готують і з чим їх їсти. Пересічний громадянин вмикає телевізор, бачить чвари й не може зрозуміти, навіщо політики ллють бруд одне на одного. На жаль, треба визнати, що політичної культури в державі немає.
Впевнена, коли в українську політику прийде більше жінок, справи у країні, в економіці підуть краще. Адже жінка знає, заради чого вона йде в політику, балотується до парламенту... Що стосується нас, діянок, то ми вже давно пропонуємо встановити 30-відсоткову квоту для жінок у виборчих списках. Більшість наших жінок можуть стати гідними партнерами чоловіків на політичній ниві.
— І все-таки на політичній кухні більшість кухарів — чоловіки. Яким рецептом поділилася б з ними Тетяна Кондратюк-політик?
— Запропонувала б до політичного меню якнайшвидше включити прийняття закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». У разі прийняття цього закону жінки матимуть пропорційне представництво разом з чоловіками у виборчих блоках партій, на державній службі та в органах самоврядування. І не тому, що сама жінка й очолюю народно-демократичне жіноче об’єднання «Дія». А тому, що чоловічий світогляд змінюється, коли поряд — прекрасна половина. Чоловіки добрішають, стають терпимішими, відвертішими, справедливішими.
Я не закликаю створити в парламенті жіночу більшість. Однак зверніть увагу: країни, які очолюють жінки, добиваються успіху не тільки в економіці, а й у соціальній сфері.
— Кондратюків в Україні дуже багато. Є серед них і відомі люди. Це Юрій Кондратюк, розрахунками якого скористалися американці під час польоту на Місяць. Це співак Микола Кондратюк, професор Київської консерваторії. Ви не досліджували своє родове дерево?
— Знаєте, мій батько за часів Радянського Союзу очолював у Харкові досить велике конструкторське бюро, а в ті часи вивчення родоводу не заохочувалося. Звичайно, знаю своїх дідусів і бабусь. Микола Кондратюк та Олександр Мелкунянц, Тетяна Романова та Віра Романова... Тож у мені тече кров українських, російських та вірменських предків, за переказами — вірменських князів. Було б добре, якби ми могли дослідити свій родовід. Адже традиції сприяють вихованню, допомагають усвідомити своє місце у житті, зрештою — і свій обов’язок. Не тільки перед сім’єю, прийдешніми поколіннями, а й перед суспільством.
— Щиро вдячний за розмову і вітаю зі святом весни та кохання.
Інтерв’ю вів Володимир КОРОЛЮК.