Сила-силенна політичних та економічних оцінок, які з відомих причин перевищують у рік виборів кількість опадів на території країни, мимоволі приводить у розпач громадян: кого слухати, кому вірити?
Дива та й годі! ООН у своєму звіті ставить Україну поряд з країнами з найвищим темпом економічного розвитку у світі! Міністерство фінансів домагається визнання високого ступеня платоспроможності країни перед західним капіталом, розміщуючи державні зобов’язання на 600 мільйонів доларів під цивілізовані відсотки (6,875%)! Обсяги експорту продукції машинобудування вже наздоганяють аналогічний показник у металургії! Попри все, Президент України Леонід Кучма на заводі імені Малишева у Харкові констатує фактичний розвал сфери сільськогосподарського машинобудування. І не дивно. Якщо у радянські часи на Харківщині виготовляли десятки тисяч тракторів на рік, то минулого — трішки більше однієї тисячі! До того ж такої якості, що безвідмовно вони працюють у середньому лише 10 годин, примушуючи думати про виробництво сільськогосподарського металобрухту. Яка ще країна з потенціалом, подібним до нашого, може дозволити собі розкіш витрачати на закупівлю імпортної зернозбиральної техніки і тракторів більше, ніж передбачається для фінансування шестирічної програми розвитку галузі! Жодна. Бо йдеться про номінальні 62 мільйони доларів, які варті того, щоб хоч поцікавитися, чому капіталовкладення в основний капітал у цій сфері машинобудування щороку знижуються, тоді як загалом у галузі навпаки — зростають. Чому виробники відмовляються брати вітчизняну техніку в лізинг? Чому, зрештою, через недокручені гайки і скривлену різьбу на полях щороку лишається майже чотири мільйони тонн зерна, якого цілком вистачило б, щоб запобігти торішній кризі на продовольчому ринку? В будь-якій іншій країні на це звернули б увагу, але нас відволікають більш істотні питання: хто винен у подорожчанні хліба — клімат чи уряд? Ми сидимо без тракторів, зокрема, ще й тому, що знаємо щось таке, що скидається на таємницю Кибальчиша, чого інші не второпають.
Цього тижня потрапив у коло роботодавців, профспілкових лідерів та чиновників на семінар консультативної групи з реалізації технічного проекту Міжнародного бюро праці. Йшлося про реформування в Україні трудового законодавства. Коли дійшла черга до «відшліфованих в Європі» тестів про причинно-наслідкові зв’язки соціально-трудових відносин, президент Всеукраїнського об’єднання солідарності трудівників Олександр Джулик переконливо довів, що Україна передусім потребує профспілкової реформи. Тільки так суспільство одержить гідного соціального партнера і опонента уряду і роботодавцям. Зарубіжний консультант, яка, схоже, вважала, що з соціальним партнерством у нас усе о’кей, навіть знітилася. Для неї було сюрпризом, що найменш впливова сторона у зв’язці соціального партнерства представляє найманих працівників.
Додали ложку дьогтю і роботодавці, які впевнені, що чинне законодавство мало сприяє досягненню соціального консенсусу. Вони краще за інших знають, як виконуються закони, а як ухиляються від них. І чому Президент України відправив минулого тижня на доопрацювання універсальний закон, більш відомий як малий податковий кодекс, а за ним — і закон про розвиток вітчизняного автомобілебудування. Для них таємниця Кибальчиша — не таємниця, бо вони реальні, а не вигадані лобісти. І до їхніх послуг набагато успішніші за «Украгромашінвест» (хоч і неприбуткові) «холдинги». Найтиповіший з них — Український союз промисловців та підприємців (УСПП), лідер якого є чи не найголовнішим носієм таємниці, бо зміг покерувати державними і недержавними підприємствами на посаді Прем’єр-міністра і позахищати інтереси роботодавців. Західним демократам український трипартизм, розвиткові якого сприяє і Міжнародне бюро праці, з цієї причини видається дволиким. Ну то й нехай, але чого ми досягли? Істотного скорочення від’ємного сальдо з ПДВ? Зменшення податкового тиску? Здешевлення кредитних ресурсів? Зростання мінімального розміру заробітної плати? Зменшення кількості безробітних? Чи інноваційного розвитку промисловості? Минулого тижня віце-прем’єр Андрій Клюєв повідомив про намір уряду створювати у сільгосп-, авіа-, машинобудуванні, в електроенергетиці та інших галузях на базі державних холдингів національні підприємства. Гарна ідея. Може, дійдемо до того, що й громадські формування роботодавців почнуть об’єднуватися з огляду на форми власності своїх постійних і асоційованих членів!
Друкарі української книжки, які наразилися на початку року на особливості доморощеної податкової законотворчості, схоже, про таємницю Кибальчиша не чули. Не знають її ті, хто стояв минулого тижня в пікетах, протестуючи проти подорожчання проїзду на транспорті, квартирної плати, тарифів на комунальні послуги в різних куточках країни. Ще б пак, на те вона й таємниця, щоб про неї мовчали. А якщо вже й говорили, то за неповного кворуму і за скороченою процедурою, бажано — в п’ятницю.