«Я вірю в Господнє провидіння...»

— Пані Оксано, що є основою вашого життя?

— Ясна річ, сім’я. Її клімат ми переносимо і в суспільство. І воно руйнується, бо руйнуються родинні зв’язки. І ось я думаю: чи сповна використала ті можливості, які життя мені дало? Адже я фактично є одним із прикладів. Так, комусь подобаються мої здобутки, комусь ні, але це той приклад, по якому хтось звіряє своє життя. Тобто моя особистість, моя робота дають людям змогу усвідомити своє «Я». Це відповідально. Бо нині ціле суспільство приходить до усвідомлення того, хто ми, чи маємо перспективу і хто нам дав право забрати цю перспективу в наших дітей.

— Зараз кажуть простіше: «Ну чому ми таке бидло?»

— Я не люблю цього слова. Бо слово формує обставини. Краще намагатися зрозуміти причини. Не можна сьогодні від геть усіх громадян (які генетично є продуктом часів, коли способом вижити було пристосування) вимагати чіткої громадянської позиції.

Громадянську позицію повинна формувати незалежна держава. Але ми не маємо її. Бо свого часу наша еліта, яка з еліти гуманітарної раптом стала політичною, побоялася взяти владу. Вона могла це зробити, але!.. Ця еліта була сформована в радянські часи, і над нею теж тяжіла субординація. А ще наш генетичний український гуманізм. Знаєте, в чім він полягає? У вічному питанні: «Чи маю я право це зробити?»

Ми не повинні були тоді вагатися.

— У співачці Оксані Білозір явно переважує політик...

— Всі ці роки Україна керована тільки чоловічою політикою. Політика жіноча абсолютно інакша. Ця різниця зумовлена психологією. Жінка приходить на землю, щоб віддати: народити дитину, виплекати і зберегти родину. Для чого прийшов мужчина? Для того, щоб здобути дружину, здобути гроші, владу. Мужчина-політик передусім бачить конкурентів, і перемога над ними є реалізацією його мети. Для жінки важливо зовсім інше: гарний мікроклімат, здорові діти, доглянутий чоловік. І це все переноситься в політику. Для жінки важлива не кількість переможених конкурентів, а якість поточної роботи.

— Ви кажете: головне — сім’я. Але ви співачка, політик, професор університету культури. А де ж час для сім’ї і кохання?

— Це все одне й те саме. Робота, домівка, спілкування з друзями — це все один потік життєвої енергії! І цей потік уміщає все, що я люблю. 

— Розкажіть про ваших дітей.

— У мене двоє хлопців. Старший син — Андрій Білозір, це син Ігоря Білозіра. Андрій — студент Київського Національного університету, закінчив факультет міжнародних відносин, зараз на магістратурі вчиться. Менший хлопчик — Ярослав, це син мого чоловіка Романа Недзельського, семикласник звичайної київської школи.

— Хто ваш чоловік?

— З ним мені пощастило, це унікальний чоловік, яких мало. Уявіть, якось він сказав: «Оксано, сьогодні ти можеш зробити більше, ніж я, і я буду тобі допомагати, бо я і ти — це Ми». Я йому відповіла на те: «Я сьогодні з повною віддачею працюю для того, щоб на наступному етапі це був ти». Отже, наріжний камінь нашої сім’ї є взаємодоповнення і взаєморозуміння. Без цього все, що я роблю, було б менш ефективним. 

— Як ви оцінюєте нинішнє студентство?

— Молодь надзвичайно талановита, вона розкута. Для неї сьогодні відкритий світ. Серед моїх студентів є дуже сильні і яскраві особистості, і вони мають більше можливостей, ніж мали ми. Що їх гальмує? Середовище «сировинної» держави, в якій вони живуть. Але для молодих відкритий світ, у них є вільний вибір. Причому, їхня душа тягнеться до світлого, це вселяє віру в те, що прийде до влади національна політична еліта, і ми сформуємо національну державу, в якій верхівка нашої піраміди буде захищати національні інтереси України.

 Ми живемо в суспільстві, розбалансованому і деморалізованому. Але ми починаємо усвідомлювати, нарешті, що це реальність. І саме це дає надію на те, що ми захочемо змінити ситуацію, і ми її змінимо.

— Кого ви бачите в кріслі президента?

— Простіше сказати, якого президента треба Україні. Я працюю в парламентській фракції «Наша Україна», бо ця політична сила чітко усвідомлює стан речей. Казали: «Нащо тобі це? В тебе найвищі звання, тебе шанують, ти самодостатня...» Але я вибрала політичну силу саме Віктора Ющенка, бо він гуманіст. Нині епоха гуманізму, епоха, в якій кожна нація, котрій Господь дав змогу жити на землі, не хоче уніфікації й каже: «Я — не всі, Я — це Я». Це світова тенденція. Отже, нам потрібен лідер, який би згармонізував націю з тією тенденцією. Зрештою, що є демократія? Це коли в центрі всього людина. У нас ця формула не працює. Тож нам потрібен при владі гуманіст, який розуміє: людина в центрі світу й України, звичайна людина.

— Як ви це втілюєте в парламенті?

— Я взяла на себе ділянку роботи, за яку всерйоз ніхто не брався. Займаюся трудовою еміграцією, відпрацьовую правовий, профспілковий, соціальний захист українців, які працюють поза Україною, а також займаюся підтримкою і захистом їхніх родин. Я свідомо вибрала те, в чім добре розуміюся і що зможу якісно зробити. Ставлю собі за мету: Оксана Білозір народна артистка повинна дорівнювати Оксані Білозір народному депутатові.

— А що зараз Оксана Білозір робить як співачка?

— Концерти — інший бік політичної роботи. Політична балаканина не справляє враження, всі гасла схожі, всі «за народ»! А от у мистецтві не одуриш людей.

— Чи записуєте нові пісні? Де вас можна почути?

— Виступаю з концертами по Україні, хоча великих турів собі не дозволяю, на першому плані парламент. Записи, звичайно, роблю. Щороку випускаю мінімум два диски. Кліпи також знімаються. Інша річ, що ви не бачите мене часто на ТБ, щодо цього є відповідна інструкція.

— Чи є у вас друзі, яким можна поплакатися в жилетку?

— Ви знаєте, я так не роблю. В кожного є проблеми, і я б мала на совісті, коли б прийшла до друзів плакатися. Переважно буває навпаки. Бо гуманітарії сьогодні бідні люди. Мої найщиріші друзі — не олігархи, вони самі потребують доброго слова і уваги.

— Хто і що вас радує на українській естраді?

— Радує той, хто послідовний. Сьогодні в артистів багато спокус, а якість роботи залежить від фінансів. А український капітал ще не сформований, бізнесмени не поспішають вкладати кошти в наших артистів. І мене радують ті, хто не розцяцьковується, щоб заробити копійку будь-якою ціною. Ми різні. Нас єднає те, що ми несемо світло людям і звітуємо перед Богом. І повинні це пам’ятати.

— Ви досягли життєвих вершин. Хтось допомагав туди піднятися?

— Я вірю в Господнє провидіння. Якщо Господь не хоче, то не стрибнеш вище голови. Навіть за сприятливих ситуацій. А я мала такі ситуації. Бо росла в Галичині, де мене оточувало достойне українське середовище. На життєвому шляху був прекрасний композитор Ігор Білозір, я першою співала його пісні, нам було важко, Ігореві не давали працювати, та ми вдвох змогли пробити ту броню. І на це була воля Божа. Так було й надалі. Я впевнена: все, що з нами стається, це наша ініціатива до Бога. Якщо вона щира, правдива і на благо, вона обов’язково буде підтримана.