Будувати чи ні на ЧАЕС нове укриття?

Здається, тривалий пошук відповіді на одне з найскладніших запитань сучасності завершився. Йдеться про розв’язання технічної проблеми: як бути з відомим і малонадійним «Укриттям» на колишній ЧАЕС і з тим, що під ним міститься. 12 лютого ц. р. в нашій газеті опубліковано Заяву державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» про екологічні наслідки діяльності при спорудженні та експлуатації нового безпечного конфайнмента. Тобто ДСП повідомило громадськість, що планує здійснити найближчим часом, аби ми з вами жили спокійно і були впевнені: високоактивні радіоактивні відходи, котрі лежать у нинішній тимчасовій «схованці», ні нам, ні нащадкам, ні довкіллю більше не загрожують.

Одне слово, згідно з чинним законодавством підприємство просить дозволу у населення, себто у нас з вами. З цією метою розроблено план заходів «процесу обговорення з громадськістю проекту нового безпечного конфайнмента (НБК) над об’єктом «Укриття» ЧАЕС».

Публікація заяви — перший захід. За нею прийнято рішення і підготовлено повідомлення Славутицької міської ради про проведення 20 березня ц. р. громадських слухань щодо техніко-економічного обгрунтування будівництва НБК, відкриття трьох офісів для прийняття представників громадських організацій, окремих громадян, їх зауважень та пропозицій до проекту.

І ось у Національному музеї «Чорнобиль» у Києві проведено перший із запланованих «круглих столів», на якому обговорено проект будівництва. А розпочався захід зі смислового казусу. Представник Президента України на ЧАЕС Олександр Антропов назвав його «презентацією проекту будівництва нового укриття». А в. о. директора ДСП «Чорнобильська АЕС» В’ячеслав Фомін уточнив: «Це не проект, а лише техніко-економічне обгрунтування, яке підтверджує тільки можливість будівництва такої споруди, експертизу якої буде завершено в березні».

З інформації керівника групи проекту будівництва нової споруди Валерія Кулішенка в уяві постає гігантська споруда — арка, схожа на знайомий кожному з нас ангар, завдовжки 257 метрів, завширшки 150. А висота цієї диво-споруди буде 108 метрів 39 сантиметрів. Для порівняння. Знайомі нам дев’ятиповерхові житлові будинки заввишки до 30 метрів. А тут більш як три разом...

Чи витримає така височезна і з таким прольотом оболонка товщиною 12 метрів? А під нею має розташуватися низка спеціальних приміщень, служб та систем забезпечення експлуатації. Чи вдасться пересунути, як передбачається, цю гігантську й дуже важку — понад 20 000 тонн — споруду з монтажного майданчика на постійне місце розташування? Щоб воно надійно накрило весь нинішній об’єкт «Укриття» і частину третього енергоблока. І чи доцільно її споруджувати взагалі?

На цьому зібранні прозвучали перші зауваження, побажання й застереження. А коли повернувся до редакції, у мене на столі вже лежали ось ці зауваги. Їх автори добре знають, про що кажуть.

Валентин Купний працював директором об’єкта «Укриття», Володимир Токаревський очолював міжгалузевий науково-технічний центр «Укриття».

— У зв’язку із заявою у нас виникло три головні запитання: 1) чи надійний конфайнмент? 2) скільки для суспільства коштуватиме його утримання? 3) чи достовірна попередня оцінка впливу на навколишнє природне середовище?

Прямої відповіді на перших два запитання в заяві немає. Тому почнемо з останнього, яке має безпосередній стосунок до екологічної експертизи проекту. 

Насамперед з’ясуємо, про вплив чого на довкілля йдеться в заяві? Якщо про вплив запланованої в НБК діяльності, то йдеться лише про діяльність, яка не передбачається. Викликає подив, що із багатьох видів діяльності, які не передбачаються всередині НБК, виділено лише один: під час експлуатації НБК «не передбачається масштабна діяльність щодо поводження з паливоємними матеріалами» (тобто з пошкодженим відпрацьованим ядерним паливом). До речі, така позиція експлуатуючої організації є грубим порушенням закону України, який стверджує: «Одним із пріоритетних заходів щодо перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему є вилучення з нього матеріалів, що містять ядерне паливо та радіоактивні відходи».

Таким чином, вилучення матеріалів, що містять ядерне паливо та радіоактивні відходи, не є предметом діяльності. Тоді навіщо будувати НБК? Адже відомі й інші шляхи надійної ізоляції пошкодженого реактора з усією його радіоактивною начинкою. Про яку ж діяльність йдеться в заяві? 

Виявляється, якщо не брати до уваги створення умов для демонтажу деяких металевих конструкцій, встановлених під час спорудження об’єкта «Укриття» у 1986 році, то подальша практична діяльність зводиться до очікування, коли обваляться будівельні конструкції об’єкта «Укриття». Про це свідчить основний висновок попередньої оцінки впливу на навколишнє природне середовище: «Екологічний ризик, пов’язаний з аваріями при спорудженні та експлуатації НБК значно нижчий, ніж ризик, пов’язаний з обваленням будівельних конструкцій об’єкта «Укриття» за відсутності НБК». Такий популістський «висновок», м’яко кажучи, дивує, бо проектними вимогами до НБК обвалення об’єкта «Укриття» не допускається взагалі, а міцність і довговічність огороджуючих конструкцій НБК не розраховано на такий випадок.

Чи можна вважати після цього достовірною наведену в заяві попередню оцінку впливу на навколишнє природне середовище? Ні, не можна. Вилучення небезпечних радіоактивних матеріалів не є запланованим видом діяльності, тому вплив цього найважливішого призначення НБК не аналізується зовсім. А те, що аналізується, не має стосунку до практичної діяльності. В будь-якому випадку для зменшення впливу на довкілля від обвалення будівельних конструкцій об’єкта «Укриття» є надійні методи і проекти, які роблять неможливим обвалення об’єкта «Укриття». Якщо ж допускається гіпотетична можливість обвалення об’єкта «Укриття» під час насування арки чи в майбутньому, то запропонований концептуальний проект НБК треба відкинути відразу як катастрофічно небезпечний.

Отже, НБК не є надійною перешкодою для виходу радіонуклідів за його межі, бо він буде і неміцний, і негерметичний. Експлуатація НБК з урахуванням довготривалого існування об’єкта «Укриття» навіть у режимі бездіяльності перевищить за сто років п’ять мільярдів гривень.

Чому ж тоді замовник будівництва та експлуатуюча організація наполягають на створенні НБК у вигляді прозорого для радіації ангару з листового металу і пластмаси, тільки щорічний ремонт якого (не кажучи вже про інші обов’язкові витрати) потребуватиме більш як 10 мільйонів гривень? З державного бюджету, до речі. Хотілося б відповідь на це запитання почути на шпальтах газети безпосередньо від ДСП «ЧАЕС».

Тож якщо йдеться про наше майбутнє, можна дійти висновку, що спорудження ангара над саркофагом ні на крок не наближує нас до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Навпаки, воно відсуває подолання цих наслідків на невизначений час. Адже доки існуватиме об’єкт «Укриття» з мільйонами кюрі небезпечних радіоактивних матеріалів, доти триватиме Чорнобильська катастрофа. Бо «подолання наслідків» — це насамперед забезпечення надійного захисту сучасного і майбутнього поколінь від впливу чорнобильських радіонуклідів. А ангар лише закриє від людських очей процес саморуйнування саркофага, але не зашкодить розповсюдженню радіоактивних частинок за його межі.