Плодово-овочевий консервований продукт на полицях магазинів колись не привертав моєї уваги. Такого добра завжди з надлишком удома. Але якось у супермаркеті помітила банки незвичайної форми з яскравою сонячною етикеткою і втисненим у скло логотипом «Златодар». Здивувало укладення овочів: ряд вертикально поставлених огірочків, зверху нарізана скибами капуста, над нею — помідори, всіляка зелень, фігурні шматочки моркви. Гарно!
Дегустація з упередженістю
Вирішила я тоді взяти кілька баночок з різними овочевими консервами і томатний сік для куштування. Хоча не сумнівалася, що смаковим якостям домашнього продукту ця краса не конкурент. Удома дегустували з упередженістю. «Синенькі», салат і голубці одержали вищий бал. А томатний сік дуже сподобався мамі, хоча раніш вона його принципово не любила.
Обговорили ми і ціну. Вирішили, що середньому класу вона цілком по кишені. Так і з’явилася тема торгової марки «Златодар» і Вознесенського консервного заводу. Ані рекламних, ані проблемних публікацій про підприємство в місцевій пресі не знайшла. Тому поїхала в Вознесенськ з мінімальною обізнаністю. Щоправда, батьки згадали, як студентськими застіллями підтримували вітчизняного виробника, зокрема й виробника вознесенської кабачкової ікри. А ще в кулінарній програмі від Бориса Бурди почула про «Златодар».
Від квашеної капусти до найвишуканіших страв 
Історія Вознесенського заводу типова для консервного заводу райцентру. У 1929 році за розпорядженням Раднаркому цех із розливу горілки було перепрофільовано на засолювання огірків, томатів, капусти. Продукцію відправляли шахтарям Донбасу. Пізніше почали випускати закусочні й м’ясні консерви.
Після війни завод відбудували наново, а в сімдесяті реконструювали, збільшили і переоснастили. Кабачкову ікру, огірки, помідори, томатний сік, компоти, тушонку — загалом більш як сто найменувань — випускали майже 30 мільйонів умовних банок на рік і відвантажували в усі куточки Союзу. У 90-х було скрутно: виробництво скоротили вдесятеро, а 95-го завод зупинився.
«Лежав» консервний «на дні» довгих п’ять років. Старіло все: устаткування і навіть стіни. І тут перша відмінність Вознесенського заводу від йому подібних: не розкрали, не здали в металобрухт, не розібрали по цеглинці. Міська влада наполегливо шукала гідного інвестора, якого міг би зацікавити «об’єкт».
У квітні 2000 року пошуки увінчалися успіхом. І вже через місяць почалися ремонт і налагодження устаткування. До червня випустили перші вісім мільйонів умовних банок. З того часу реконструкція і модернізація тривають безупинно, обсяги виробництва збільшуються.
Як торгова марка «Златодар» існує трохи більш як два роки. Головне в політиці компанії — якість. Але і форма, упаковка означають чимало. Тут в усьому — ексклюзивний дизайн, що виключає можливість підробки. Фірмова скляна тара з логотипом і кришка «твіст-офф» — продукт у наявності. В асортименті —майже 100 найменувань.
Більш як дві третини виробленого у Вознесенську експортують у Росію, Прибалтику, Ізраїль, США. До того ж огірочками хрумтять не лише колишні співвітчизники. Кажуть, з не меншим задоволенням це роблять і американці в елітних ресторанах Манхеттена.
Є і перші нагороди. На недавньому міжнародному форумі продуктів харчування, напоїв і інгредієнтів торгова марка «Златодар» одержала золоті медалі за огірки консервовані й токану овочеву. А оригінальне і високомистецьке оформлення упаковки відзначено Дипломом форуму.
Завод, що почав працювати, та як, — пряма вигода і городянам, тому що є робота, і владі — є бюджет. А селянам — гарантована заробітна плата за вирощені овочі. У сезон тут працює майже 700 осіб, нині — 500. Запаслися сировиною, не зупиняють виробництво і взимку. Закуповують фрукти-овочі в Черкаській, Херсонській, Миколаївський областях і навіть у Закарпатті. Все залежить від цін. Цього року компанія планує взяти землі в оренду і вирощувати овочі самостійно. Селянам співробітництво з заводом вигідне. Розраховуються за продукцію відразу й у грошовому еквіваленті гідно.
Чому так смачно?
З екскурсією дійшли до святая святих заводу —лабораторії з розроблення нових видів консервів. Розмовляю з технологом Ольгою Єсиковою.
— Рецепти приготування консервації знаходимо самі, —розповідає Ольга Володимирівна.— Наприклад, з газет. Приносять і наші працівники. Так, баклажани по-грецьки зробили за рецептом Лариси Михайлівни, завідувачки лабораторії. Скільки господарок, стільки рецептів. У наших жінок досвід багатий. Куштуємо, визначаємо, над яким рецептом працюватимемо. Підбираємо технологію, виготовляємо зразок. Якщо сподобається, стерилізуємо в цеху десять банок, а далі — даємо заявку на розроблення цього виду продукції.
Потім продукт проходить сертифікацію і впроваджується у виробництво. Так розробили і уже випускаємо «Закуску літню» з кабачків і моркви, салат «Пікантний ексклюзив», буряк. Моркву і капусту по-корейськи. Консервуємо, уявляєте, навіть вінегрет. Виходить смачно. Усі консерви натуральні, без консервантів: тільки сіль, цукор, оцет.
Є і ще одна — продовжує Ольга Володимирівна, —особливість нашої продукції. Сучасне устаткування може аж ніяк не все. Добір сировини, фігурне укладання — ручна праця. Тільки людина здатна забезпечити якість і художнє оформлення вмісту: перебрати і укласти. У банку огірки чи помідори не засиплеш. Їх треба акуратно викласти, щоб не видно було хвостиків, прикрасити зеленню, кружальцями цибулі, часниковими часточками тощо.
Додому поверталася з безліччю вражень, зокрема і смакових. Дуже хочу, щоб українки старшого покоління не горбатилися над плитою, консервуючи в 40-градусну спеку, а купували звичну домашню консервацію в супермаркетах.
Миколаївська область.