«...Живу з трьома дітьми в будинку барачного типу, з якого через аварійність шість сімей-сусідів були відселені ще у 1983(!) році. Про нашу сім’ю забули. А коли звернулася по допомогу до заступника міського голови Сум Сергія Лугового, то почула у відповідь: «Чекайте своєї черги». Та ми й так чекаємо на неї вже 20 років... Шановна редакціє! Заради дітей — допоможи!».
Схоже, авторці листа сумчанці Світлані Ковальовій й досі почуття гумору не зрадило. «Будинок барачного типу» по вулиці Замостянській, 5-Б — це довжелезний сарай з безліччю тріщин, у які вільно рука проходить, скособочений так, що ось-ось розвалиться навпіл, з вікнами, які вже майже увійшли в землю. Усередині картина ще гнітючіша, тож заходив я в «квартиру» з острахом зламати ноги чи дістати в тім’ячко «гостинця» зі стелі: підлога вся прогнила, зверху загрозливо звисали шматки штукатурки.
— Ми самі ходимо тут з острахом, бо звідусіль чатує небезпека: знизу навідуються щурі, миші та жаби, згори падає штукатурка, а під час дощів на наші голови виливаються справжні ніагарські водопади води, — зітхає Світлана Ковальова.
Довершує страшний «пейзаж», даруйте за порівняння, двокімнатного хліва-гротеску тропічна вологість упереміжку з болотною сирістю та майже собачий холод. Ось у таких умовах животіє Світлана зі своїми трьома неповнолітніми дітьми — доньками шістнадцяти і шести років та дванадцятирічним сином.
За стіною, у такій самій «розкоші», проживає сестра Світлани з 20-річним сином. Актом житлова комісія Зарічного райвиконкому встановила, що будинок №5-б по вулиці 1-й Замостянській має фізичну зношеність більш як на 80 відсотків, він в аварійному стані, мешканців потрібно відселити. Датовано документ 11 березня 2003 року.
Світлана на початку минулого року пішла з цим «Актом» на поклін до міської влади з проханням поліпшити житлові умови. Як зізналася в розмові з вашим кореспондентом, повірила новому міському голові Сум Володимирові Омельченку, який пообіцяв мешканцям міста протягом трьох наступних років після його обрання перетворити обласний центр на європейське місто й зосередити зусилля насамперед на розв’язанні найболючіших соціальних проблем людей. Потрапила Світлана Ковальова до кабінету заступника міського голови Сергія Лугового. А той порадив чекати.
Тож коли повернулася у свої «хороми», відразу виплакала всю свою образу в листі до народного депутата Григорія Суркіса. Він миттєво відреагував і звернувся до голови Сумської облдержадміністрації Володимира Щербаня з проханням вирішити житлове питання Світлани. Той, у свою чергу, зобов’язав міську владу Сум не зволікати й розв’язати позитивно.
Після цього колесо фортуни сім’ї Ковальової, намертво заякорене чиновницьким бомондом два десятиріччя тому, закрутилося з нечуваною швидкістю: за якийсь місяць міськвиконком запропонував їй впорядковану чотирикімнатну квартиру.
Але квартиру ту було виділено фактично трьом сім’ям: Світлани Ковальової з трьома неповнолітніми дітьми, її сестрі з сином-парубком та їхній матері, паралізованій після смерті батька. Без зняття з черги на житло. Однак Ковальова відмовилася від такого «щедрого» подарунка». Не з примхи, а з практичних міркувань, не позбавлених здорового глузду.
— Це сьогодні семеро, а завтра «родина» може подвоїтися, — пояснює Світлана. — Племінник приведе молоду дружину, моя дочка вийде заміж, в обох молодих сім’ях народяться діти. І тоді знову доведеться йти до влади на поклін: «Дайте нову квартиру».
Ковальова згодна була на компромісний варіант: замінити одну чотирикімнатну на дві двокімнатні. Одну для неї з дітьми, другу — для сестри Галини. Та її навіть не вислухали.
— Міський голова Володимир Омельченко, коли я була в нього на прийомі, — згадує Ковальова, — безапеляційно заявив: «Перебирайся в ту, що дали, а там роби з нею, що сама захочеш: можеш продати, розміняти — твоя справа. Інших квартир у мене немає».
Не знайшла багатодітна мати підтримки і в обласній прокуратурі. Ось яку відповідь вона отримала на свою скаргу від тодішнього першого заступника прокурора Сумської області (нині вже заступник Генерального прокурора України) пана Моліцького: «... На засіданні громадської комісії по житлових питаннях Сумської міської ради, в якості виключення, та як тимчасову міру поліпшення житлових умов, мешканцям цієї квартири 17.07.03 запропоновано одержати чотирикімнатну квартиру. Від даної пропозиції Ви відмовились.
Таким чином підстав для вжиття заходів прокурорського реагування з цього приводу не вбачається». (Збережено мову оригіналу. — Прим авт.).
Востаннє оте заіржавіле колесо фортуни з надією скрипнуло на початку грудня минулого року, коли на Замостянську з візитом особисто завітала начальник управління обліку, розподілу та приватизації житла Сумської міськради Олена Єременко. Але даремно.
— Не встигла відвідувачка зайти в дім, — продовжувала співрозмовниця, — як майже з місця в кар’єр пред’явила нам ультиматум: «Наші умови: забирайте мерщій матір та сестру і паняйте у виділену квартиру. Не захочете переїжджати, залишайтесь згнивати у цьому сараї». Маму від цих слів немов струмом ударило. Їй стало гірше, і за десять днів вона померла.
При зустрічі я сказав пані Єременко про скаргу. Почувши прізвище автора, та байдуже стенула плечима і, ніби нічого не сталося, заспішила у своїх справах.
Суми.