«Обличчям до стінки! Особисті речі до огляду!»

Хоча описані нижче події відбуваються у Черкасах, а не в Миргороді, й достеменно також не відомо, чи обзивали головні персонажі один одного «гусаком», але після ознайомлення з історією сутяжництва довкола ВАТ «Черкаський лакофарбовий завод «Аврора» так і хотілося вигукнути: «О, Гоголь, ти — геніальний і класика твоя безсмертна!»

Бо історія 193-річної давнини, змальована Миколою Васильовичем у «Повісті про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем», у контексті еволюції суспільства і сучасній інтерпретації майже повністю відтворена у сьогоднішньому конфлікті голови спостережної ради ВАТ Валерія Леонідовича та голови правління ВАТ Володимира Володимировича — головних виразників інтересів двох груп акціонерів «Аврори».

Як Івана Івановича з Іваном Никифоровичем, так і Валерія Леонідовича з Володимиром Володимировичем років три тому, напевно, «сам чорт зв’язав мотузочком».

Чорт не чорт, а звели їх спільні друзі. Володимир Володимирович тоді був уже акціонером «Аврори» і керував підприємством. Але, за його словами, вони дещо не розрахували власні сили, й заводу терміново потрібні були нові фінансові вливання. А без грошей, як відомо, і при сонці темно. Де їх узяти? Друзі й порекомендували потужних партнерів-земляків із Дніпропетровська. Так група акціонерів, виразником інтересів яких став Валерій Мазур, придбала великий пакет акцій черкаського заводу і зробила потужні грошові вливання в «Аврору». В. Мазур очолив спостережну раду ВАТ, а В. Лимар — правління товариства. Здавалося, партнери порозумілися.

Хто платить, той і музику замовляє. З часом у нових акціонерів постало закономірне питання про ефективність використання і віддачу грошових ресурсів, уприснутих ними в підприємство. На порядок денний вигулькнуло злободенне і для ринкових часів гасло соціалістичної планової економіки — «Контроль і облік!». Спостережна рада доручила членові правління, фінансовому директорові ВАТ В. Тимченку налагодити суровий контроль і облік за виготовленою продукцією та її збутом. Володимир Петрович (за оцінкою В. Лимаря — «просто відмінний служака») заповзято взявся за справу. Я, відверто кажучи, не зрозумів, який підтекст укладав Володимир Володимирович у слово «служака», але тлумачний словник С. Ожегова пояснює це слово як «досвідчений, ревний службовець».

Отож В. Тимченко досить швидко виявив, що за прохідну підприємства вивозилося більше фарби, ніж проходило за бухгалтерськими документами.

«Відмінний служака» вдарив на сполох. Свистопляски з накладними дещо вгамувалися, але згодом усе пішло за старим сценарієм. За підрахунками В. Тимченка, тільки у квітні 2003 року з підприємства було вивезено незадокументованої продукції більш як на 200 тисяч гривень, про що він і доповів голові спостережної ради та голові правління.

— Тимченко, глибоко не знаючи фінансових схем, просто почав викривляти картину, збільшуючи надлом у наших стосунках із головою спостережної ради, — парирує В. Лимар.

Пригадуєте у М. Гоголя: бура свиня Івана Івановича просто в залі суду з’їла казенний папір — прошеніє Івана Никифоровича.

У черкаській історії також фігурує невідома «худобина», яка вночі зі столу в робочому кабінеті фінансового директора поцупила папку з документами, зібраними прискіпливим «служакою». Як ви гадаєте, коли В. Тимченко написав доповідну за фактом крадіжки документів, то заводська комісія, яка провела місцеве розслідування, виявила крадія?..

Більше того, з прохідної щезли документи на вивезення готової продукції, і їх доля невідома. Щоправда, є доповідна записка начальника охорони, де вказано, кому він передав ці документи.

Як сказав наш великий співвітчизник, філософ і поет Григорій Сковорода, коли зачинається курча, то псується яйце. Остаточно стосунки між Валерієм Леонідовичем і Володимиром Володимировичем зіпсувалися у червні 2003 року, коли завершила роботу ревізійна комісія ВАТ. Я не переобтяжуватиму читача викладками з акта ревізії і не наводитиму приголомшливі приклади поставок товарної продукції дебіторам-боржникам з Дніпропетровська ТОВ «Автора-Центр», ПП «Дорожник», ТБ «Аврора». Ці підприємства заборгували перед ВАТ «ЧЛФЗ «Аврора» великі суми, а їм усе одно постійно відвантажували продукцію. За красиві очі чи з якихось інших причин?

Від добра добра не шукають. Тож ревкомісія рекомендувала спостережній раді звернутися до правоохоронних органів із заявою про потребу розслідування виявлених фактів і проведення ревізії КРУ Мінфіну на вимогу слідчих органів.

Разом з тим на засіданнях спостережної ради і правління було вжито низку застережних заходів щодо дій В. Лимаря, які могли б завдати збитків товариству. Насамперед прийняли рішення: всю інформацію про діяльність В. Лимаря передати до правоохоронних органів, усунути його від виконання обов’язків голови правління до розгляду цього питання загальними зборами акціонерів, призупинити право підпису господарських, фінансових, бухгалтерських та банківських документів В. Лимарем та ще двома іншими особами, а також відкликати зразки їхніх підписів з банків та інших установ.

Народна мудрість гласить: «Ти йому про діло, а він тобі про козу білу». Чашу терпіння акціонерів, яких представляє В. Мазур, переповнила угода В. Лимаря з уступки грошей ТОВ «Аврора-Центр». Наступного дня, коли спостережна рада і правління призупинили його право підпису господарських, банківських і фінансових документів, Володимир Володимирович надіслав листа на кіровоградську «Червону зірку» з проханням перерахувати 120 тисяч гривень, які кіровоградці заборгували черкащанам, на рахунок дніпропетровської фірми «Аврора-Центр». Мовляв, самі лакофарбники заборгували дніпропетровцям, то краще перегнати гроші прямо. А насправді, за даними бухгалтерії, боржниками є дніпропетровці. ТОВ «Аврора-Центр» заборгувала черкаським лакофарбникам близько 450 тисяч гривень.

За справу взялися працівники УБОЗ УМВС України у Черкаській області, які зібрали потрібні документи. 27 серпня 2003 року прокуратура Черкаської області за фактом перевищення службових повноважень службовими особами ВАТ «ЧЛФЗ «Аврора» порушила кримінальну справу. Для досудового слідства її «опустили» до прокуратури Придніпровського району. Нині назва кримінальної справи приросла словами «зловживання службовим становищем», «за фактом викрадення печатки». Напевно, там зважили на заяви про підробку підпису тощо.

Йде сьомий місяць, а справу так і не направлено до суду. В чому річ? У некомпетентності прокуратури Придніпровського району? Невже з якихось причин там навмисне зволікають досудове слідство? І що довше затримується розслідування, то більшає чуток у Черкасах. У листі до народного депутата України Б. Райкова за підписом голови профспілкового комітету заводу, членів профкому і членів правління сказано: «... склалося враження, що працівники прокуратури Придніпровського району навмисно, на замовлення ... затримували розслідування». 

У розмові зі мною черкаські правоохоронці і юристи різних організацій та установ, за різних точок зору на події довкола «Аврори», сходилися в одному: якби районна прокуратура спрацювала на висоті, то «війни» довкола лакофарбного заводу ніколи не було б.

А війна — словесна, правова (дивно звучить, чи не так?), іноді із залученням молодиків міцної статури для захоплення приміщень, — розгорнулася неабияка. Боюся, що скоро може спрацювати ефект резонансу. Це тоді, коли все ламається.

На жаль, на цьому конкретному прикладі простежується суспільне явище. Коли частота коливань, на якій працюють государеві люди, замість гасити резонансну частоту, навпаки — підсилює її.

Конфлікт довкола лакофарбового заводу обріс більш як десятьма ухвалами, рішеннями, постановами черкаських і дніпропетровських судів, постановами, протестами, приписами, відкликанням протестів і приписів прокурора Придніпровського району Черкас Ю. Заплотинського. Після вивчення всіх «шедеврів» створилося враження, що місцеві юристи заганяють один одного на слизьке, навперебій приймаючи суперечливі рішення. А отже, заганяють конфлікт у глухий кут. Здається, що учасники дійства не до кінця дочитують закони. Чи, може, не хочуть їх дочитувати? Тож і нарізають різьбу довкола класичного «Боруля чи Беруля».

Як влучно сказав молодий юрист, із тих, кого сторони залучили до правового забезпечення боротьби за свої інтереси, добрий не той юрист-адвокат (захисник), який добре знає предмет, а той, котрий добре знає прокурора. Не сьогодні й не вчора народ придумав прислів’я: «Не бійся закону, а бійся судді». Неначе про черкаські події сказано. Хоча, якщо аналізувати сутяжництво довкола лакофарбового заводу, вузькопрофільне слово «суддя» варто замінити іншим, яке охоплювало б ширше коло правоохоронців.

Бо як можна оцінити дії прокурора Придніпровського району Черкас Ю. Заплотинського, який шле на завод протести і приписи, що істотно впливають на розвиток конфлікту, і тут-таки без будь-яких пояснень відкликає їх?..

На столі одного із заступників начальника обласної міліції лежать папери від обох сторін конфлікту, скріплені... печатками ВАТ «ЧЛФЗ «Аврора». То яка із них дійсна? Невже дозвільна система перебуває у структурі центральної конюшні Урюпинська? І як так сталося, що печатка, вилучена як речовий доказ під час слідства, раптом опинилася у руках підслідчих? Загадка та й годі...

Невеликий лірико-філософський відступ. Базовим матеріалом для виробництва лакофарбової продукції є олія. А правда, як і олія, завжди на поверхню спливає. Проте коли золото випливає, правда потопає. Це —знову-таки народна мудрість. І водночас інформація для роздумів.

До речі, до високих інстанцій і в Черкасах, і в Києві з лакофарбового заводу було надіслано десятки листів із сигналом «SOS» та проханням розібратися, втрутитися, допомогти. Особливо надія зажевріла, коли Президент провів нараду з питань боротьби з корупцією і у країні розпочалася чергова кампанія. Але створюється враження, що у боротьбі з корупцією високопосадовцям просто ніколи працювати над якимось конкретним фактом, на якомусь маленькому конкретному підприємстві, яке не дасть валових показників. От якби ниточка з лакофарбового потяглася десь до вашингтонів чи парижів, а по дорозі ще й обплутала відомих політиків-опозиціонерів, тоді начувайся...

А тепер про слова, винесені в заголовок. Коли я врешті добився зустрічі з В. Лимарем і потрапив на завод, то перші слова, які почув, переступивши поріг будинку заводоуправління, були саме такі. Цю команду дали міцні молодики, що виконували функції охорони. «Група юристів з Дніпропетровська», — так вони відрекомендувалися. Згодом, збагнувши недоречність команди, вони цинічно сказали, що то був жарт. За десятки років журналістської практики зі мною таке сталося вперше. Боронь вас Боже, Володимире Володимировичу, від таких приятелів, що так вам «піджартовують».

Черкаська область.