Звістка, буцімто прем’єр-міністр пообіцяв, що мінімальний розмір заробітної плати наздожене прожитковий мінімум доходів у 2007 році, накрила село несподівано, наче першим снігом. І зустріли її по-різному.
На скотарні дядько Гмиря спіймав новину на хвилі купленого у місті транзистора. Спостерігаючи за тим, як однорога Манька звільнялась у стійлі від перетравленого дефіцитного корму, він спитав у неї: «Чула?» Маньці було не до того, і це ображало.
Відтоді, як Гмиря почав возити гній на поля, його охрестили Інвестором, і він не те, щоб задер носа, але прагнув, за його таки словами, оправдать. Транзистора купив, щоб бути в курсі. За його теорією, навіть сидячи на підводі, інвестор стоїть над усіма, добре розуміючи суть реформ, які відбуваються на селі.
— Ну й дурепа, — сказав він Маньці, надумавши раптом поагітувати за народ. — До твого відома мінімальна зарплата — 205 гривень. Такими грішми навіть податківці гребують. Прожитковий мінімум більший на 132 гривні, а перебитися місяць на ньому не наважилися навіть народні депутати. Ондечки експериментували законодавці Чехії, а там, Маню, прожитковий мінімум не рівня нашому, і що? Тепер встановлюють його, як превентивний засіб для боротьби з карієсом. Зате нам і прожитковий мінімум, і мінімальна зарплата — що курячий грип в Таїланді. Бо нас, мене особисто, прем’єра і усю податкову рать, нехай у різних вимірах та з інших причин, але більше цікавлять не мінімальні, а максимальні доходи. А значить, і твої, Маню, представницькі сухі ребра, які, по суті, є часткою оподатковуваного доходу...
— Сам телепень, — подумала корова Манька.
Стоячи годинами біля приймача, вона краще за Гмирю орієнтувалася у фіскальній політиці. Коли до парламенту надійшов законопроект, який пропонував оподатковувати доходи підсобних господарств, у Маньки навіть молоко щезло. Не з переляку, а на знак протесту. Манька любила Інвестора попри всі його вади. І шкодувала часто, що не могла йому відповісти по-людськи. Якби могла, то найперше сказала б про далеко посередній розмір його доходів, який до середнього ніколи не дотягував. Середня заробітна плата в країні, чула Манька, нижча за півтисячі гривень, отже, у 2,5 разу поступається російській, не кажучи вже про розвинені країни.
Як тільки Манька чула про Кабінет міністрів, у неї починав чесатися єдиний ріг. Бо їй було зрозуміло, що уряд не збирається стимулювати підвищення зарплат і пенсій з тим, щоб активізувати споживчий попит. Різницю у майже 40 відсотків між мінімальним розміром зарплати і доходів прем’єр збирається подолати до 2007 року, не інакше після дощику, схоже на те, що у четвер.
Манька так ламала язика, щоб висловитися, що замукала. Вона хотіла запитати міністра фінансів, чому торік той не скористався грішми уряду на депозитах Нацбанку для підняття мінімального розміру заробітної плати до 237 гривень. Але тільки мукнула. У неї було запитання до авторів так званого малого податкового кодексу, який зі свого боку надавив на споживчий попит населення, розкрутивши ціни на житло, автомобілі та комплектуючі, бензин, імпортні ліки останнього покоління та ін. Зрештою, у Маньки було запитання до прем’єра: звідки така впевненість у тому, що мінімальний розмір заробітної плати наздожене прожитковий мінімум українців саме 2007 року?
Як повноправна частка оподатковуваного доходу країни, вона підозрювала, що такі розрахунки подали прем’єр-міністрові міністерства фінансів та економіки. І коли вона про це думала, Гмирі ввижалося, що корова лукаво всміхається. Насправді так і було, адже вона вже чула про те, що платіжний баланс країни у січні, аж ніяк не найкращому місяці року, засвідчив: фундаментальні макроекономічні припущення цих відомств виявилися заниженими у 3—4 рази. Манька так і не вимовила слова «конфуз», а дуже хотілося.