Кому «валити мессера»?

У «Голосі України» № 9 від 17 січня 2003 року йшлося про скаргу Спілки орендарів і підприємців України (СОПУ) до МОП щодо відповідності Закону України «Про організації роботодавців» (далі — Закон) конвенціям. Ситуація за цей час лише ускладнилася. У результаті — потерпає соціальний діалог в Україні.

У Законі в завуальованій формі закладено механізми тиску на опонентів-партнерів. Він не так урегулював, як дезорганізував участь роботодавців у переговорах. Як наслідок — сторона роботодавців втратила свою формальну легітимність у соціальному діалозі з профспілками, потрапила у фактичну залежність від окремих осіб, оскільки вони очолюють об’єднання роботодавців України, яке на сьогодні привласнило собі монопольне право сторони роботодавців, наприклад, щодо делегування представників в трипартійні дорадчі органи.

До того ж не обов’язково напружуватися в роботі. Як у відомому фільмі «У бій ідуть одні старики»: як танцювати — так перша ескадрилья, а як мессера завалити — так це друга ескадрилья.

Ст. 8 Закону фактично унеможливлює самоорганізацію спільноти роботодавців без використання адмінресурсу, особливо на загальнодержавному рівні.

Діючим об’єднанням підприємців, що мають досвід боротьби за права та інтереси своїх членів, лишається 

***

*

У поданні Президента України до Конституційного Суду України (КСУ), на звернення СОПУ, йдеться, що положення п. 3 р. Х «Прикінцевих положень» Закону не відповідають Конституції України, ст. 36 якої свідчить, що ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яке об’єднання громадян або обмежений у правах у зв’язку з належністю (або неналежністю) до громадської організації (ч. 4), усі об’єднання громадян рівні перед законом (ч. 5). А також те, що наведені положення Закону визначають окрему громадську організацію — Конфедерацію роботодавців України (яка на той час ще існувала) і надають їй монопольне право представляти інтереси сторони роботодавців. На думку Президента України, цим було порушено принцип різноманітності громадського життя (ч. 1 ст. 15).

27 грудня 2002 р. КСУ припинив конституційне провадження за поданням Президента на підставі того, що після вступу в силу Закону зазначену в п. 3 Конфедерацію роботодавців України було ліквідовано. Отже, визначений Законом термін дії п.3 р.X «Заключних положень» вичерпано і його положення, які оспорюють, є такими, що втратили чинність.

Це, в принципі, не усунуло дискримінації конституційних прав роботодавців.

У міжнародному трудовому праві принцип визнання права на ведення колективних переговорів є основним, тому визначені питання в контексті євроінтеграційних процесів є актуальними для розвитку не лише соціального партнерства.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 р. користування правом на свободу асоціації не підлягає жодним обмеженням, окрім необхідних в інтересах державної або громадської безпеки, а також громадського порядку.

В огляді доповідей країн—членів МОП, що ратифікували конвенцію № 87 (Україною ратифіковано в 1957 році) «Про свободу асоціацій і захист права на організації» (далі — Конвенція), серед умов вільної реалізації права створювати організації і вступати в них першою виділено відсутність будь-яких обмежень кола осіб, які мають право на об’єднання.

Закон порушує не лише ст. 9, 22 і 36 Конституції України, а й Конвенцію в частині ст. 2 ;

ст. 8 п. 2 — «Національне законодавство не зачіпає гарантій, передбачених цією Конвенцією, і застосовується таким чином, щоб не порушувати їх»;

ст. 11 — «Кожний член Міжнародної організації праці, для якого ця Конвенція набула чинності, зобов’язується вжити всіх потрібних і відповідних заходів, щоб гарантувати трудящим і роботодавцям вільне здійснення права на організацію».

З огляду на викладене, СОПУ повідомила Президента України, уряд та профспілки про самостійну участь у соціальному діалозі. У відповіді Мінпраці, за дорученням Прем’єр-міністра України від 15.01.2003 р. № 1784 і від 23.01.2003 р. №3323, на підставі листа Мін’юсту, з цього приводу СОПУ було рекомендовано досягти домовленості зі Всеукраїнським об’єднанням організацій роботодавців, створеним відповідно до Закону.

***

*

З огляду на ситуацію, коли сторону роботодавців і урядову сторону представляла одна й та сама посадова особа, ми прагнули не ускладнювати ситуацію, зумовлену урядовою кризою 2002 року. В подальшому, через довільне трактування правових норм, переговорний процес зіткнувся, наприклад, з блокуванням роботи над Генеральною угодою, що негативно позначилось і на роботі над проектом Трудового кодексу України.

Закон не може обмежити участь у соціальному діалозі громадських об’єднань підприємців, які за своїми статутами були учасниками переговорного процесу до його прийняття Верховною Радою України.

Легітимність дискримінаційних його положень потребує лобіювання його авторами внесення змін до Конвенції, що, маємо надію, не вдасться зробити.

Монопольні амбіції окремих об’єднань лише ослаблюють сторону роботодавців у переговорах з профспілками, котрі демонструють завидну напористість у своїй діяльності. На часі — консолідуватися з працюючими об’єднаннями на паритетних договірних засадах.

Важливу роль у цьому має зіграти позиція урядової сторони, як, наприклад, при формуванні представницького органу сторони власників для переговорів з Генеральної угоди, коли Спілка підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств та Спілка орендарів і підприємців України мають виступити самостійними учасниками переговорів.

До речі, на потребі посилення ролі громадських об’єднань підприємців не раз наголошував Президент України.