Торгівля славою

У «Голосі України»за 3.10.03 прочитав статтю «Свавілля без краю» про те, як безліч доморощених спритників у наші дні збагачуються на святині — нагородах захисників Вітчизни. Причина того — аморальність і бездуховність, насамперед нашої влади, котра, довівши країну до злиднів, сама заплющила очі на це святотатство і потурає йому. У Сумах, наприклад, куди не глянь: на «барахолках», біля антикварних магазинів, на стовпах, парканах, деревах натрапляєш на оголошення: «Купуємо антикваріат, ікони, золото, срібло, платину, коралове намисто...» Якась київська фірма «Епоха», що скуповує все — від нагород до цінних паперів, а заразом шаблі, кортики, радіодеталі, порозклеювала аркушики навіть на водостічних трубах. Страшно і прикро за нас — українців: леонідів, вікторів, петрів, що забули свою історію, а відтак віддали її на поталу перекупням.

Ось якого листа надіслав до редакції сумчанин Семенов.

На кожній сумській «барахолці», починаючи з наймиршавіших і аж до центрального ринку, справді, аж в очах мерехтить від оголошень на кшталт: «Куплю нагороди, золото, долари, євро».

Запитую одного, другого, третього перекупника, на «вітринах» біля яких розвішано медалі, яка нині реальна ціна орденів Слави чи Вітчизняної війни? Оцінливий погляд з ніг до голови — і відповідь крізь зуби: «Принесеш, тоді й про бабки побалакаємо». Четвертий виявився балакучішим: «Якщо на колодках — гривень 150 затягне».

Подумалося: «Не в ціні нині доблесть і відвага в незалежній Україні». У згаданій в листі «Епосі», на відміну від ринкових «колег», цін не приховували і на дрібниці не розмінювались.

— Орден Слави І ступеня залежно від схоронності, порядкового номера, наявності орденської книжки можемо придбати за 600-900 доларів, — упадав біля мене власник фірми. — Вартість ордена Вітчизняної війни І ступеня, з урахуванням всіх згаданих чинників, коливається від 40 до 1500 доларів, орден Червоної Зірки коштує до 900 доларів, орден Леніна — 1500—6000 доларів, Золота Зірка Героя тягне на півтори-дві тисячі «зелених»...

— Орієнтовну ціну ордена «Перемога» можете назвати?

— А який він з себе?

— З вкрапленням кількох десятків діамантів.

— Такий мені до рук ще не потрапляв. А ви, власне, з чим завітали?

Показую листа і редакційне посвідчення. Господар після паузи намагається забрати щойно зроблені мною записи, але я насторожі.

— Чи не вважаєте для себе аморальним робити гешефт на доблесті і славі батьків і дідів — орденах і медалях, які стали для вас предметом збагачення? — запитую молодика.

— Усі вони від нас потрапляють до приватних колекцій.

— Либонь, здебільшого до зарубіжних?

— Цього не знаю. Проте останнім часом зростає попит на бойові відзнаки і серед вітчизняних колекціонерів. Як відомо, попит породжує пропозицію. Нині таких фірм, як наша, у кожному великому місті десятки. Зрештою, я силоміць нікого не змушую продавати нагороди. Якби держава забезпечила своїм захисникам життя, гідне людини, хіба несли б ветерани на продаж свою славу, доблесть і пам’ять?

І таки має рацію. Доки ще фронтовики зі щемом у серці здаватимуть перекупникам политі кров’ю і сльозами свої бойові нагороди? Поки живі? А мертві, як відомо, сорому не ймуть. Та які моральні цінності ми залишимо прийдешнім поколінням?..

Суми.