Із досьє «ГУ»
Катерина ФОМЕНКО, народний депутат України у 114-му виборчому окрузі (Луганська область). Закінчила Луганський аграрний інститут, кандидат економічних наук. До роботи в парламенті її обирали депутатом районної, обласної рад, працювала в районній та обласній держадміністраціях, очолювала постійну комісію Луганської облради з питань бюджету і фінансів. Член Аграрної партії України, голова підкомітету Бюджетного комітету Верховної Ради, член депутатської групи «Народний вибір». Президент Всеукраїнської асоціації ошуканих вкладників.
К. Ф.: У Швеції, наприклад, 50 відсотків парламенту становлять жінки. Однакова кількість чоловіків і жінок у складі вищих структур виконавчої та законодавчої влади цієї країни загалом позначається на її рівні життя. Як відомо, він дуже високий. В українському парламенті жінки становлять лише 4,5 відсотка. Змушена визнати, що не все в нас роблять продумано. Явної дискримінації жінок у Верховній Раді немає, однак самі бачите, як владно, з позиції сили чоловіки захоплюють парламентську трибуну.
Кор.: Виходить, жінці-депутату потрібні не лише сталеві нерви, а й сильні лікті?
— Виходить, що так. Дуже важко працювати в умовах, коли починають застосовувати фізичну силу.
— А як законодавець, обстоюєте рівність чоловіків і жінок?
— Крім усього іншого, займаюся і гендерною політикою. Недавно подала на розгляд парламенту проект закону «Про гендерну рівність». До речі, наполягаю на тому, щоб за пропорційної системи виборів до законодавчого органу обирали не менш як 30 відсотків жінок.
— Уже вдруге ви брали участь у розробці державного бюджету країни. Які ваші пропозиції було враховано?
— Я є одним із трьох авторів закону «Про виживання бюджету на рівні села, селища, міста міжрайонного значення». Цей закон має значно врегулювати розподіл коштів на місцях. Адже, як відомо, більшість питань постає не через розмір бюджету, а через систему його розподілу. Скажімо, як правильно, справедливо розподілити бюджет Луганська серед його чотирьох районів? Дати грошей тому, в кого більше повноважень, або тому, хто більше подобається? Закон сприятиме об’єктивному розподілу бюджету.
— Збоку здається, що ваша кар’єра здійснювалася швидко і просто. Чи так це насправді?
— У мене справді від самого початку все складалося успішно. З відзнакою закінчила середню школу і з червоним дипломом Луганський аграрний інститут. Мені пророкували шлях до аспірантури, але я дуже хотіла працювати. До того ж почати з азів, щоб опанувати професію досконало. 10 років працювала економістом у різних господарствах Білокуракінського району на Луганщині. В 25 років була наймолодшим сільським економістом в області. Село для мене досі близька і рідна тема.
— Як ви наважилися опікуватися такою «непідйомною» проблемою — повернення знецінених внесків громадян?
— Коли я працювала депутатом обласної ради, не було жодної зустрічі з виборцями, щоб мене не запитали: а коли нам повертатимуть вклади? Зазвичай, доводилося відповідати, що це, мовляв, у компетенції Верховної Ради. Коли мене обрали до парламенту, я стала ініціатором створення спеціальної комісії, котра сьогодні займається проблемою повернення вкладів населенню. Тема ця справді непідйомна, але з мертвої точки її вже вдалося зрушити: подано законопроект, який визначає джерела поповнення державного компенсаційного фонду, знайдено майже всі документи, підписані колишніми прем’єрами України і Росії, керівниками центральних банківських структур двох держав, що їх довгий час вважали загубленими. Створивши міжпарламентську депутатську групу, ми хочемо запропонувати росіянам свої наробітки і порушити це питання на рівні двох парламентів.
— А яким було ваше найгіркіше розчарування в парламентській роботі?
— Боюся скривдити своїх колег, але мене одразу вразили організаційні моменти в діяльності Верховної Ради. За свою кар’єру мене обирали депутатом різних рівнів у Луганській області, і я звикла до дисципліни. Мене шокувало те, що деякі парламентарії не ходять на засідання, не працюють, як слід, з документами і тому часто голосують, самі не знаючи за що. Я, зізнаюся, постійно проводжу аналогії між веденням сесій у Верховній Раді та в Луганській облраді. Різниця велика.
— А як ви плануєте свій робочий день?
— Ранок починається дуже рано — о п’ятій годині — з планування дня. Працюю в напруженому ритмі, іноді забуваючи навіть поїсти. Закінчується робочий день о 9—10-й годині вечора. Іноді стою перед вибором: піти до спортзалу або провести цей час із сином? Частіше вибираю останнє. Моєму синові 19 років, він студент Національного економічного університету. Ми з ним великі друзі. Хоч і живемо в похідних умовах — у маленькому готельному номері, намагаємося створити затишок. А чого мені не вистачає в житті — так це, мабуть, часу. Розтягти б добу ще на кілька годин...