Інноваційні технології в соціальній сфері

Всебічне заохочення інноваційних процесів — одне з пріоритетних завдань держави. Водночас вона несе найбільшу відповідальність за розв’язання соціальних проблем, які в Україні, наприклад, нагромаджуються десятиріччями. З цієї точки зору особливого значення набуває впровадження сучасних інноваційних технологій у соціально-економічну практику, врахування в стратегічному плануванні світових досягнень у цій сфері.

Світовий досвід переконливо доводить, що найшвидшими темпами інноваційний розвиток відбувається в галузі інформаційних технологій та інформаційної інфраструктури. Для того, щоб скоротити наше відставання в цій галузі, нам передусім доведеться адаптуватися до нових правил гри, запроваджувати нові підходи до організації інформаційних процесів. Отже, реальний перехід до інноваційної моделі функціонування соціальної сфери потребує насамперед швидкого засвоєння та ефективного застосування органами влади і державного управління сучасних інформаційних технологій.

Реальне впровадження та обслуговування загальнодержавних програм соціального розвитку та соціального захисту населення — це не тільки затвердження самих програм, пошук необхідного фінансування та інвесторів. У ширшому контексті цей процес має починатися з вдосконалення бюджетних відносин.

***

*

Відомо, що ефективна збалансованість бюджету досягається не тільки через збільшення доходних джерел бюджету, а й через оптимізацію видатків. Тому істотним кроком у вдосконаленні бюджетних відносин має стати здійснення автоматичного (на основі науково обґрунтованих розрахунків) фінансування всіх видаткових статей. Необхідна відмова від практики ручного керування бюджетом і, відповідно, перехід до обґрунтованого бюджетного розпису. Тобто для ефективного фінансування всіх витрат державного бюджету, в тому числі на соціальні потреби, казначейству потрібні не тільки додаткові кошти, а й не меншою мірою — чітка система їх розподілу.

Допомогти у вирішенні цих питань на сучасному технічному рівні може впровадження сучасних інформаційних технологій, зокрема, на основі персональних пластикових карток з електронним модулем. До речі, така «Соціальна картка громадянина» (назва умовна) в перспективі могла б виконувати більш універсальні функції та містити в собі всі необхідні відомості про особу, в тому числі щодо її персональних характеристик, соціальних прав та можливостей.

Повсюдне впровадження «Соціальної картки» допоможе спочатку пільговим категоріям населення, передусім ветеранам та інвалідам, іншим нужденним категоріям людей взаємодіяти з органами влади, з органами соціального захисту, охорони здоров’я, з підприємствами торгівлі тощо. В подальшому кожен громадянин зможе користуватися нею в будь-яких життєвих ситуаціях.

«Соціальна картка громадянина», безперечно, має великі перспективи, бо задовольняє інтереси і кожного окремого громадянина, і держави. Наприклад, у частині оптимізації бюджетних витрат на соціальні цілі на основі впорядкованого електронного обліку з урахуванням розподілу пільговиків за категоріями, регіонами, статтями витрат тощо.

Треба зауважити, що в сучасній ситуації бюджетного планування кошти по окремих статтях соціальних витрат виділяються або за укрупненими нормативами (в кращому випадку), або на базі досягнутого (фактично виділеного в попередньому році) обсягу. Така методика не забезпечує достатньої точності у визначенні фактичної потреби. Тому впровадження персональних карток дасть змогу, по-перше, точно визначати адресну потребу в субсидіях конкретним категоріям пільговиків і, по-друге, забезпечить можливість здійснення контролю за цільовим фінансуванням витрат та використанням коштів.

Зацікавленість у проекті місцевої влади полягає також у можливості сформувати обґрунтовані запити до центральних органів влади щодо компенсації витрат місцевої влади та окремих комунальних підприємств на соціальну допомогу громадянам, яка має задовольнятися за рахунок державного бюджету.

Досвід країн, які впроваджують персональні електронні картки, свідчить, що вони не тільки зручні в побуті, а й дають значний економічний ефект. Так, застосування цих карток як платіжного засобу в метрополітені Москви дало змогу отримати до 20 відсотків додаткових надходжень за рік, а Московська залізниця за рік отримала додатково близько 400 мільйонів рублів виручки.

Треба відзначити і перспективи оптимізації використання цільових бюджетних коштів на такі, наприклад, цільові соціальні програми для визначених законодавством пільгових категорій громадян, як:

— безкоштовний проїзд в усіх видах міського транспорту (крім таксі);

— отримання житлових субсидій;

— соціальне страхування;

— пенсійне обслуговування (забезпечення);

— пільги на отримання ліків у аптеці;

— пільги постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС тощо.

Персональні ідентифікаційні картки дають можливість їх власникам вирішувати в автоматизованому порядку, без бюрократичної тяганини, такі життєві питання, як реєстрація громадян, податковий облік, здійснення електронних платежів, у тому числі за житлово-комунальні послуги, безготівкова сплата за товари в магазинах тощо.

Верховна Рада, уряд України та деякі місцеві органи влади, зокрема в Києві, надають величезного значення розробці та впровадженню в практику «Соціальної картки громадянина». Нині Комітет Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва проводить підготовчу роботу щодо законодавчого визначення поняття, організації розробки та сфер застосування «Соціальної картки». У зв’язку з відсутністю відповідних правових рішень це питання поки що залишається недостатньо врегульованим, хоча, як зазначалося, вже є приклади експериментального впровадження таких карток з досить високим ступенем ефективності.

Водночас виникають питання щодо правового статусу цих карток: хто є їхнім власником, чи є використання соціальних карток правом або обов’язком їхніх власників та ін. Таких питань може бути дуже багато і на них треба мати чітку відповідь, бо обіг соціальних карток — це не тільки взаємовідносини громадян з органами державної влади, а й взаємовідносини із найрізноманітнішими приватними або недержавними організаціями. Для правового оформлення цієї взаємодії треба мати саме законодавчу базу, а не тільки нормативні документи органів місцевої, або навіть центральної, виконавчої влади.

Дуже важливе питання, яке також потребує законодавчого визначення: чи буде «Соціальна картка» документом у загальноприйнятому в українському законодавстві значенні, чи вона замінить або доповнюватиме інші документи (паспорт, пенсійне посвідчення, свідоцтво про присвоєння ідентифікаційного коду податківця тощо)? Воно напряму пов’язане з іншими питаннями: чи може в перспективі «Соціальна картка громадянина» використовуватись як електронний засіб індивідуальної ідентифікації особи, чи може вона отримати статус повноцінного платіжного документа?

Нині в Україні існує неузгодженість у підходах до впровадження пластикових карток різного призначення, до того ж очевидним є прагнення емітентів пристосувати ці картки для вирішення лише якогось окремого (локального) завдання. Натомість світова тенденція розвитку індустрії пластикових карток полягає в іншому, а саме — в створенні уніфікованих персональних пластикових карток універсального призначення для широкого кола користувачів.

Під час розробки закону «Про соціальну картку громадянина» слід акцентувати увагу й на тому, що «Соціальна картка» — це документ персонального характеру, і кожного громадянина турбуватиме питання надійності захисту персональної інформації. Питання такого захисту та доступу до зосередженої в базах даних інформації також потребує законодавчого врегулювання.

Доцільність впровадження

Аналіз показує, що Україна має всі можливості для впровадження прогресивних інформаційних технологій у практику господарювання. Водночас не бракує і проблем. Головна з них — психологічна неготовність держорганів до сприйняття інноваційних рішень. 

***

*

Проте політика впровадження пластикових карток в Україні має будуватися на засадах поступовості та етапності. Насамперед треба враховувати ті можливості, які надають різні види пластикових карток з електронним модулем. Найуніверсальнішими є смарт-картки, оскільки вони являють собою комп’ютер у мініатюрі та можуть бути пристосовані для вирішення практично будь-яких завдань — від електронного гаманця до засобу зберігання електронного підпису із застосуванням інструментів шифрування. Проте є різні типи смарт-карток. Починати доцільніше з простіших, враховуючи загальний рівень обізнаності населення в сучасних інформаційних технологіях.

Найперспективнішими та високотехнологічними є мікропроцесорні та безконтактні картки, а основі яких чип-модуль, що може взаємодіяти із пристроєм зчитування на певній відстані. Їхні можливості забезпечують досить широкий спектр застосування. Зокрема, безконтактні картки широко застосовуються в Європі як засіб оплати транспортних послуг, на їх основі майже на кожному європейському підприємстві запроваджено автоматизовані системи обліку робочого часу. Загалом у світі застосовується приблизно 300 млн. таких карток.

Мікропроцесорний чип-модуль має декілька рівнів захисту від несанкціонованого доступу до інформації, що на ньому зберігається: програмний, апаратний та технологічний. Такі картки застосовуються здебільшого в банківській та інших сферах, які потребують високого рівня захисту інформації та певних технологічних рішень щодо її обробки та зберігання. Карток цього виду у світі випущено вже понад 280 млн. штук.

Зрозуміло, що широке запровадження персоніфікованих електронних пластикових карток — процес складний і досить тривалий, пов’язаний з вирішенням багатьох проблем психологічного та технічного характеру. Але починати необхідно, і що швидше, то краще.

У світі і в нас є багато проектів, які дозволять, впровадивши персоніфіковані електронні пластикові картки громадян, реорганізувати соціальні, громадські, економічні й політичні процеси та вдосконалити функціонування і взаємодію органів влади з громадянами та суб’єктами підприємницької діяльності.

Мало того, робота з виготовлення та застосування таких карток в Україні вже практично проводиться. Прикладом реального впровадження пластикових карток у систему соціального обслуговування населення є реалізація Київською міською державною адміністрацією під патронатом Київського міського голови Олександра Омельченка проекту «Турбота», що покликаний запровадити прозорі механізми надання адресної соціальної допомоги незахищеним верствам населення. Цей експериментальний проект реалізується спільно із ЗАТ «Промзв’язок», яке має відповідний рівень кваліфікації для впровадження інформаційних систем із використанням електронних пластикових карток.

За цим проектом мешканцям одного із районів Києва, які мають пільги та право на надання фінансової допомоги, видається електронна пластикова картка. За її допомогою вони можуть отримати безкоштовне харчування у відповідних закладах, що дає змогу створити прозорий механізм обліку витрат та налагодити ефективний контроль за цільовим використанням коштів, призначених для цього виду адресної допомоги.

Впровадження зазначених інформаційних технологій у всіх регіонах України може значно вплинути на підвищення ефективності загальнодержавних та регіональних бюджетних витрат на потреби соціальної сфери. Кошти, що мають бути використані саме на соціальні цілі, повинні використовуватися за цільовим призначенням та на базі адресного підходу. Застосування у містах та регіонах системи інноваційних інформаційних технологій, у тому числі тієї, яка вже функціонує у Києві, дозволить раціоналізувати міські бюджети у частині витрат, підвищить їх ефективність та забезпечить соціальне акцентування регіонального розвитку.