Є така знайома нам усім приказка: не ступне, як не брехне. І хоч яка вона образлива для нашої гідності, вимовляємо ми її, треба визнати, не без якогось внутрішнього самозамилування, і вже напевне без належного такому сумному факту обуреного осуду. Бо ж кого обманюємо? Та насамперед себе обманюємо!
Справді, не знаю, чи вносять філологи згаданий перл народної мудрості до тлумачних словників українських прислів’їв і приказок, тільки в повсякденності, погодьтеся, ми регулярно натрапляємо на його, цього перлу, життєстійкість. Ось і минулий лютий приніс нам чимало прикладів, м’яко кажучи, самообману.
Почнемо, мабуть, із найболючішої для кожного мешканця України проблеми — незмінного зростання споживчих цін, темпи якого значно випереджають усі зусилля нашого уряду покінчити з ганебною для європейської держави вже не бідністю, а злиденністю власного народу. На початку минулого місяця фахівці Мінагрополітики заговорили про початок зростання цін на м’ясо і м’ясопродукти, спричиненого різким підвищенням оптової вартості кукурудзи. Через дефіцит кормів у сільгоспвиробників.
Не будемо докладно нагадувати про те, як і чому наша газета прогнозувала саме лютневу ситуацію з м’ясом і м’ясопродуктами ще влітку. Коли влада всіма доступними їй методами (здебільшого командно-адміністративними) намагалася запобігти зростанню цін на хліб і хлібобулочні вироби, хоча і сліпому було зрозуміло, що яка не є, але все-таки ринкова наша економіка не може не відреагувати на минулорічний обвальний неврожай зернових.
Дратує інше. Аналітики міністерства пообіцяли, що підвищення цін на м’ясо дорівнюватиме зростанню цін на кукурудзу і не перевищить 12—15 відсотків. Зараз! Якщо в січні моя дружина на Володимирському ринку купувала кілограм яловичини за 12—14 гривень, то останньої неділі лютого ледь умовила торговку продати вирізку за 18. Отож, як і передбачала наша газета, ціни підскочили майже на 30 відсотків. Спрацював так званий мультиефект по всьому ланцюжку товарного виробництва. З його невідворотністю, що, аналітики від агропрому не знайомі? То кого обманюємо?
Задля справедливості зазначимо, що не так помітне зростання цін на ковбасу. Зате тут — різкий їх розкид. «Дитяча», наприклад, коштує від 16 до 22 гривень за кілограм. Є й дешевша. Причина, однак, не в конкуренції виробників, а в тім, скільки перемелених соєвих бобів вони замість м’яса закладають у фарш... Утім, за наших доходів і цінової тенденції невблаганного зростання невдовзі не тільки пенсіонери, а й абсолютна більшість населення стане вегетаріанцями. Вимушено.
До речі, про пенсіонерів. Столичних Бог не скривдив. У тому сенсі, що, як і обіцяли державні мужі, їм встигли зробити перерахунок до 01.01.2004 року. До дня набуття чинності новим законом про пенсійне забезпечення — першого реформаторського кроку в такому делікатному питанні. Але що діється в провінції! Там майже поголовно нашим ветеранам додали в січні по шість гривень — та й усе. І ось у лютому сотні тисяч старих людей, освічених пресою, що опублікувала п’ятиходову комбінацію перерахунку, кинулися до міських і районних відділень державного пенсійного фонду по справедливість. У деяких містах людей похилого віку почали приймати за попередньо виданими талонами, не більше двадцяти — тридцяти на день. І всюди медики відзначили сплеск смертності від інфарктів та інсультів у чоловіків і жінок віком від сімдесяти п’яти років і вище...
Як на мене, це пояснюється дуже просто: сподіваннями, що не збулися. На те, що нова пенсійна система, звичайно ж, коректно врахує і стаж, і якість служіння ветеранів рідній батьківщині. Не склалося. Особливо постраждали люди, котрі вийшли на пенсію з 1980 до 1990 року. В ті часи зарплата в 220 карбованців вважалася досить високою і забезпечувала безбідну, забезпечену старість навіть не за рахунок нагромаджених за життя заощаджень (які, нагадаємо, пропали геть чисто в період гіперінфляції), а за рахунок заслуженої пенсії в 120 карбованців. Її тоді цілком вистачало аж ніяк не на вегетаріанське існування...
Отже, пенсії ветеранів, які пропрацювали, скажімо, по 40 років, вийшли на пенсію в 1984 році і одержували перед цим зазначену зарплату, відповідно до алгоритму перерахунку зросли на вищезгадані шість гривень. А в тих, хто пішов на пенсію з 220 карбованців року, скажемо так, 1989 чи 1990-го, вони взагалі мали зменшитися. І хоча законом перерахунок з негативним результатом був заборонений, старі люди, чия пенсія зросла буквально на копійки, вважають себе обдуреними. Бо від реформи, що враховує стаж роботи, вони чекали більшого...
Мабуть, тому в середині лютого Міністерство праці і соціальної політики оголосило про підвищення мінімальних, дев’яностогривневих, пенсій на 12 відсотків. На десятку в грошовому еквіваленті. З першого березня. Всім очевидно, що повзуче зростання цін з’їсть таку надбавку за лічені дні. Проте держмужі вже встигли записати її до розділу соціальних досягнень. Кого обманюємо?
Узагалі весь лютий позначений підвищеною увагою уряду до ціноутворення. Прем’єр оголосив про створення нового підрозділу виконавчої влади з досить мудрою назвою — міжгалузева комісія з регулювання державної політики цін. Деякі аналітики одразу звинуватили Віктора Януковича у поверненні до держрегулювання в прокомуністичному дусі. Наче між іншим зазначаючи, що процес ціноутворення в Україні йде якимись непоясненними з погляду економічної теорії ринкових відносин байраками. Облиште, добродії! Давним-давно вже всім усе зрозуміло! Стабільність цінового зростання в нас пояснюється елементарною жадібністю неокапіталістів місцевого розливу. І не більше.
Доказів того — неміряно. Пригадується, кілька років тому геть усі оператори внутрішнього ринку (насамперед металурги і будівельники) обурювалися необґрунтованим, з їхньої точки зору, рішенням «Укрзалізниці» підвищити тарифи на перевезення відразу на 25 відсотків. Минулого лютого, що називається, уже завили залізничники через грабіжницькі, як вони вважають, ціни на металопродукцію (усілякі там милиці, рейкові підкладки, стрілочні переводи та ін.) і будматеріали: пісок, щебінь, цемент. Хто наступний? Машинобудівники? І що найцікавіше, внутрішні ціни в нас на базові види промпродукції, як правило, на 10, 15, а то й 20 відсотків вищі від експортних! Що це ще, як не елементарна жадібність?
І на тлі цих явищ ми продовжуємо хвалитися небаченим, шістнадцятивідсотковим щомісячним зростанням промислового виробництва! Хоча всі чудово розуміють, що коли табуретка почала коштувати вдвічі дорожче, то в грошовому вираженні виробництво зросло на 100 відсотків. Але це зовсім не означає, що в країні з’явилося дві табуретки. Господи, і кого ми обманюємо? Європу, куди так прагнемо?
Але Захід круг пальця не обведеш. У лютому Віктор Квінт, доктор економічних наук, професор Фордхемського університету в Нью-Йорку обнародував деякі результати своїх досліджень у сфері українознавства, що ставлять під сумнів успіхи економічного розвитку країни, декларовані нашою владою.
ДовІдка. Пан Квінт — член Бреттон-Вудського комітету, що здійснює моніторинг Світового банку і Міжнародного валютного фонду, фахівець у сфері бізнес-стратегії. Серед провідних учених-економістів сучасності він прославився тим, що за результатами своїх досліджень задовго до того, як це сталося, з разючою точністю передбачив дату розпаду СРСР.
Насамперед пан Квінт відверто посміявся з нашої статистики, геть-чисто відкинувши задеклароване торік дев’ятивідсоткове зростання ВВП. По-друге, познущався з офіційних даних щодо безробіття (чотири відсотки від працездатного населення), розрахувавши його на основі індикативних показників у 28 відсотків, що на 13 відсотків вище, ніж у середньому по країнах, які вступають навесні цього року до Євросоюзу. По-третє, зазначив, що кількість людей, які проживають за межею бідності (отримують доходів на 30 відсотків менше від офіційно визнаного прожиткового мінімуму), становить не третину населення, як стверджує вітчизняна статистика, а більше половини. По-четверте, довів, що 60 відсотків так званих іноземних інвестицій в Україну — не що інше як повернення капіталів, раніше вивезених доморослими бізнесменами в офшорні зони. Підкресливши при цьому, що навіть з урахуванням таких грошей на душу населення у нас припадає не більш як 17 доларів. А про вплив іноземних інвестицій на розвиток економіки може йти мова тільки тоді, коли подушний їхній показник сягає щонайменше 1000 доларів США...
«Не вчіть жити!» — закликала Еллочка-людоїдка, відома героїня романів Ільфа і Петрова. І я з нею цілком згодний. У тому сенсі, що найчастіше поради зарубіжних фахівців геть ігнорують наші національні особливості, і тому їх реалізація приводить до негативного результату. Але пан Квінт, на відміну від багатьох інших своїх колег, жодних рецептів українському уряду не дає, а просто констатує факти на основі неупередженого наукового аналізу.
До слова, його висновки багато в чому збігаються з оцінками економічних реалій вітчизняних учених. Але влада за старою компартійною звичкою декларує тільки те, що їй подобається, що їй хочеться сприймати. Криве дзеркало самообману продовжує спотворювати дійсність, яка нас оточує. А в таких умовах приймати правильні рішення практично неможливо.
Ось і на початку лютого державний чиновник досить високого рангу, глава Національної комісії регулювання електроенергетики (НКРЕ) Юрій Продан запевнив нас, своїх співвітчизників, що 2004 року ціна кіловат-години залишиться незмінною і для побутових, і для промислових споживачів. А наприкінці місяця НКРЕ приймає рішення про збільшення відпускної ціни електрики, яку генерує нацкомпанія «Енергоатом», до 6,65 копійки за одну кіловат-годину без урахування ПДВ. Гроші потрібні ядерникам для обслуговування облігацій, випущених під добудову енергоблоків на Хмельницькій і Рівненській АЕС. Мета благородна. Але атомники виробляють до 60 відсотків української електроенергії. Тому і не вірю я главі НКРЕ, що зростання вартості кіловат-години в опті не вдарить по гаманцю споживачів. Тобто по нашому з вами гаманцю, дорогі читачі. Одне виправдовує Юрія Продана: у своїх обіцянках-обманках він аж ніяк не самотній...
