За гратами відсиджуються зовсім не злочинці, а ті, кого ваблять гроші
Датські ув’язнені на відміну від зеків у країнах СНД не марширують з піснями в місцях не таких далеких. Але якби їм довелося це зробити, то сотні веселих могутніх здорованів, більше схожих на олімпійську збірну Данії з важкої атлетики, ніж на обмежених у правах і битих життям маргиналів, могли б дружно заспівати щось подібне до ліричного освідчення в любові до закладу, що дав їм притулок: «Тюремні роки чудесні, з дружбою, з штангою, з піснею, як вони швидко летять, їх не повернеш назад...».
Одномісні камери з усіма зручностями, де є душ і телевізор, смачне різноманітне харчування в будь-якій кількості, чудові тренажерні зали, бібліотеки. Інтернет і гуртки за інтересами, режим дня і ретельний медичний контроль: що ще треба людині, якій необхідно відновити сили після нічних грабежів, непомірних гульбищ зі спиртним і наркотиками і сутичок без правил зі стражами порядку? У датських, як, утім, і у всіх скандинавських в’язницях, є лише один серйозний недолік — відтіля занадто швидко виштовхують.
Але життя-малина не може тривати вічно. Нині все датське кримінальне суспільство з тривогою стежить за спробами тюремного відомства закрутити як слід гайки. Обурення викликає головно два нововведення. По-перше, із тренажерних залів вирішено забрати усі ваги, що перевищують п’ятнадцять кілограмів. По-друге, заганяють у кут тих, хто хоче вести нездоровий спосіб життя на волі й уникнути запропонованого законом тюремного відсиджування.
Так, глава профспілки датських тюремників Карстен Перерсен виступив з відкритою заявою, вимагаючи обмежити можливості для перетворення в’язнів у атлетів. За його словами, сотні злочинців присвячують весь свій вільний час накачуванню мускулатури, стаючи справжніми монстрами, з якими неможливо справитися. Як приклад наводиться недавній випадок, коли один такий перенакачений «термінатор», розійшовшись, розкидав по кутках сімох охоронців, завдавши їм тяжких тілесних ушкоджень.
— Гирі вагою в п’ятдесят кілограмів, що є у тренажерних залах, — це занадто! — звертається до уряду пан Петерсен. — Жодна нормальна людина таку вагу не може підняти однією рукою, а зеки роблять це граючись! А все тому, що вони підхльостують себе анаболостероїдами й іншими допінговими препаратами. Їм хочеться кудись діти силу і агресивність — звідси зростання кількості втеч і нападів на тюремний персонал. Але ж вони накачують мускули за гроші держави.
Розправившись з кандидатами на роль шварцнеггерів, тюремне відомство взялося за тих, хто взагалі не бажає «мотати» свої вироки за ґратами. З’ясовується, така можливість у Данії була протягом багатьох років. Місць у в’язницях на всіх злочинців не вистачає, тому засудженим на невеликі строки — до двох років — доводиться на волі чекати своєї черги на відсиджування. Згодом поштою приходить повістка: такого-то просять з’явитися для відбування вироку у в’язницю. Місце звільнилося. Щоб потрапити в камеру, досить пред’явити лише розпорядження, що прийшло поштою, і пластикову лікарняну карту. Паспорт або посвідчення особи з фотографією показувати необов’язково. Така легковірність у з’ясуванні особистості засудженого пояснюється просто: авторам цих правил і на думку не могло спасти, що за ґрати погодяться сісти інші люди. З’ясувалося, що цілком готові.
Злочинець, одержавши термін за дурниці, наприклад, за їзду в нетверезому стані чи ресторанну бійку, купує «відсиджувача». Ціна коливається від 80 до 160 доларів за один день, проведений у в’язниці. Такий бізнес у Данії, за словами міністра юстиції Лені Есперсен, процвітає.
Стокгольм.