У горах легко дихати, та важко жити

Зайнятість людей в найбільш заселеному регіоні України, Закарпатті, — проблема не сьогоднішня і навіть не вчорашня. Здавна закарпатці виїжджали до Бельгії, Канади, Америки, Австралії, щоб заробити на хату й кілька соток землі. А за радянських часів заготовляли ліс, будували житло і тваринницькі ферми, обробляли бурякові плантації і збирали врожаї ледь не по всенькому незламному. Їхні золоті руки цінували скрізь. І заслужили за це оте несправедливе й зневажливе: «заробітчани». Саме з цього і розпочалася розмова із директором Закарпатського обласного центру зайнятості населення Іваном Голубкою.

— На початку 2002 року рівень безробіття становив понад 13 відсотків, тепер — 7,4 відсотка. Поліпшенню ситуації на ринку праці сприяли зміни в економіці Закарпаття та активна інвестиційна політика. На умовах спеціального режиму інвестиційної діяльності в області вже реалізується 82 інвестиційні проекти на 253 мільйони доларів США, а в рамках СЕЗ «Закарпаття» укладено 14 інвестиційних договорів на 92,5 мільйона доларів. Тільки торік стали до ладу нові підприємства: «Ядзакі» із плетення системних джгутів у селі Минаї Ужгородського району, «Гроклін—Карпати» з пошиття верхів сидінь для автомобілів в Ужгороді, термінал «Карпати» у селищі Батьові Берегівського району. Восени цього року буде завершене будівництво заводу фірми «Леоні» в Мукачеві, а це близько 3 тисяч робочих місць. І, що дуже важливо, у гірському Воловці, на виробничих площах колишнього заводу «Електрон», концерн «Делфі» теж налагоджує виробництво із плетення кабельних джгутів. Вже в травні тут буде 600 робочих місць, а через рік — 3000.

— Ваша служба осібно не створює нових робочих місць, не бронює їх і навіть не визначає об’єктів оплачуваних нею ж громадських робіт...

— То — прерогатива роботодавців, органів влади. Служба зайнятості — посередник між роботодавцем і тим, хто шукає роботу, й ізольовано від них ми функціонувати не можемо. Налагоджено тісну співпрацю з обласною владою. Зокрема, розробленою Концепцією сталого розвитку Закарпаття. Реальним кроком до реалізації концепції стала Програма зайнятості населення на 2004 рік, що затверджена сесією обласної ради. Внесено пропозиції щодо розширення співробітництва з прикордонними областями Угорщини і Словаччини. Нещодавно відбулися наші перемовини з Генеральним консулом Угорщини в Україні. Їх результат — розробка угоди про сезонне працевлаштування закарпатців в Угорщині. А це —легалізація роботи і відповідний соціальний захист. Добре відомо, що, приміром, словаки і чехи їздять на роботу в Австрію чи Німеччину (це реалії трудової міграції). Але вони соціально захищені. Більшість наших краян влаштовується на роботу нелегально й мусить ховатися від поліції та потерпати від рекетирів. Вважаю, що вирішення цієї проблеми треба перевести в офіційне русло. Бо ринок праці — не базар. 

Центри зайнятості області у межах своєї компетенції займаються питанням тимчасового працевлаштування безробітних, зокрема, на сезонних роботах в інших регіонах України. Завдяки прямим контактам з обласними і районними центрами зайнятості та підприємствами на підставі укладених угод минулого року на сезонних роботах працювало майже 3500 закарпатців. 

— Але ж і в області кількість вакантних місць зростає. Вже призабутими оголошеннями «Потрібні на роботу» знов зарясніли обласні газети.

— За останні два роки кількість підприємств, які подають нам відомості про вільні робочі місця, практично подвоїлася, а кількість заявлених вакансій на 1 січня 2004 року зросла в півтора разу проти відповідного торішнього періоду. Наша служба проаналізувала якісні характеристики вакансій, на які підприємства запрошують безробітних. Виявилося, що зарплатня на третині вільних робочих місць порівняно невисока. Мають місце ненормовані робочі дні, робота у вихідні, важкі умови праці. Через це кожна четверта вакансія не заповнена. Та й роки безробіття розхолодили людей. Частині з них навіть вигідно бути безробітними. Найперше тим, хто не має кваліфікації чи вона низька. Мінімальна допомога через безробіття становить 80-90 гривень, невдовзі буде 105. Якщо з середнього заробітку відрахувати податки та внески до страхових фондів, витрати на проїзд до місця роботи і додому, то залишок майже дорівнюватиме розміру мінімальної допомоги через безробіття. До того ж той, хто не працює, отримує субсидії, соціальну допомогу, що передбачена малозабезпеченим та сім’ям з дітьми, і особливого ентузіазму в працевлаштуванні не виявляє. 

Ним, поряд із безробітним, вважають роботодавця.

— Якщо він не створює робочих місць, центр зайнятості мало що може запропонувати безробітному, — продовжує Іван Голубка. — Якщо роботодавець не сплатить страхові внески на випадок безробіття, то й ті, хто опинився без роботи, не отримають матеріальну допомогу. Зі свого боку ми надаємо роботодавцям дотації на створення додаткових робочих місць для тих, хто зареєстрований на біржі праці. В такий спосіб лише торік було створено 930 додаткових робочих місць. Це, як і підготовка фахівців на замовлення роботодавців із стажуванням безпосередньо на робочих місцях того чи іншого підприємства, — майже стовідсоткова гарантія працевлаштування. Виправдовують наші сподівання і ярмарки та міні-ярмарки вакансій. За їх результатами десь третина безробітних, котрі беруть участь у ярмарках, отримує роботу.

— Іване Васильовичу, більш як 20 років ви працювали в органах виконавчої влади. Як історик за фахом, як начальник обласного управління у справах молоді і спорту, а згодом керівник апарату обласної ради добре знаєте і особливості регіону, і проблеми працевлаштування. Зокрема тих, хто не може конкурувати на ринку праці.

— Найскладніша ситуація в середовищі молоді. Кожен четвертий наш клієнт — це особа віком до 28 років. Кожен сьомий з них не приступав до роботи по закінченні навчального закладу, а отже, не має практичного досвіду. Не вистачає й відповідних робочих місць для інвалідів та тих, хто через тривале безробіття втратив фаховість чи в результаті технічного переоснащення підприємства не відповідає рівню нових професійних вимог. Останнім часом цей список поповнюється і військовослужбовцями, котрі вивільняються зі Збройних Сил і не мають цивільної спеціальності. З огляду на це змінюють орієнтири як профтехучилища та професійні ліцеї, так і обласна служба зайнятості у плануванні та організації професійного навчання. Робимо ставку на ті професії, які мають попит на ринку праці. Зокрема це фахівці сфери побутових послуг і громадського харчування — кравці, перукарі, кулінари, бармени, офіціанти тощо. Оскільки наш регіон ще й рекреаційно-туристичний, готуємо агентів з організації туризму чи екскурсоводів. За направленням служби зайнятості ці спеціальності можна здобути в Мукачівському та Міжгірському профтехучилищах, а знання з основ підприємницької діяльності — на курсах цільового призначення на базі Закарпатського інституту імені Августина Волошина МАУП. І ще одне. Майже кожен турист, залишаючи наш край, хоче придбати щось на згадку. Але з розпадом колгоспів пішли в небуття і сувенірні цехи, тому мусимо відродити славу закарпатських народних ремесел. Повертаємося до підготовки різьбярів, вишивальниць, майстрів лозоплетіння. До речі, це добра можливість отримати роботу й інвалідам.

— І все ж Закарпаття — регіон традиційно праценадлишковий. Особливо його гірські села...

— Регулювання ринку праці в сільській місцевості й надалі залишається гострою проблемою. Там виникли своєрідні осередки довготривалого безробіття. Якщо загалом по області на одне робоче місце претендує десять осіб, то в гірських районах у кілька разів більше. Ще одна деталь. Згідно зі статтею 6 Закону України про статус гірських населених пунктів розмір усіх передбачених чинним законодавством видів державної допомоги збільшується на 20 відсотків. Торік різні види матеріального забезпечення через безробіття отримали близько 20 тисяч горян. 

— Відомо, що один соціальний працівник базового центру в Україні надає соціальні послуги більш як сотні безробітних і восьми десяткам платників внесків у Фонд загальнообов’язкового страхування на випадок безробіття. Навантаження солідне. Який внесок Закарпатського обласного центру зайнятості в цю справу і чи маєте відповідну базу?

— Нарікати гріх. У районах та містах області працює 15 базових центрів. Усі вони в основному забезпечені належними приміщеннями і комп’ютеризовані. Щорічно сюди звертається майже 100 тисяч відвідувачів. Тож навантаження дещо більше, ніж загалом в Україні. Приміром, у Рахівському райцентрі зайнятості одному працівникові відділу працевлаштування доводиться надавати послуги з пошуку роботи щомісяця в середньому 530 громадянам, а спеціалістам відділу надання послуг роботодавцям в Ужгородському чи Мукачівському міських центрах зайнятості — майже 300 підприємствам та підприємцям. Тому за підтримки Державного центру зайнятості і, зокрема, його директора Володимира Галицького поліпшуються умови нашої роботи. Області виділено понад 7 мільйонів гривень для будівництва Ужгородського та Берегівського міськрайонних центрів зайнятості. Є й домовленість про створення центру зайнятості в селищі Дубовому в одному з найбільших сільських районів нашої держави — Тячівському. Впроваджено Єдину інформаційно-аналітичну систему, яка є інструментом практичного застосування єдиної технології обслуговування незайнятого населення. Доброю підмогою в роботі є й газета «Зайнятість населення». Виходить вона щомісяця накладом в 4 тисячі примірників. Безробітні цілком заслужено називають її «За нас». 

— Окрім послуг, про які вже йшлося, кілька слів, будь ласка, про сприяння підприємництву.

— Згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» тим, хто тривалий час не може підшукати роботу за фахом, а за своєю підготовкою здатен і готовий відкрити власну справу, всю річну суму належної допомоги через безробіття центри зайнятості виплачують одразу. Проте вона незначна — середньообласний її рівень десь 1500 гривень. Якщо нема додаткового стартового капіталу, на ці гроші не дуже розкрутишся. До речі, Комітет з питань соціальної політики та праці Верховної Ради України визнав таке «забезпечення» неефективним. І звернувся до Кабміну з пропозицією внести зміни до згаданого закону та передбачити додатковий вид матеріального забезпечення безробітних для підприємницької діяльності —фінансової допомоги на поворотній основі: без використання найманої праці — до 100 мінімальних зарплат, з її використанням — удвічі більше. Це вже суттєва підтримка розвитку підприємництва і, зокрема, в депресивних районах. Горяни свого власного стартового капіталу здебільшого не мають. Слід урахувати й те, що сільське населення в області становить 60 відсотків. Із мотикою та граблями фермером не станеш. Навіть відгодовану з великими труднощами худобу селяни не знають де подіти. Об’єднавши зусилля і кошти, вони змогли б відкрити в селі міні-цех із переробки сільськогосподарської продукції. Це дало б можливість розв’язати одразу кілька проблем: зайнятості ще кількох людей, збуту продукції інших своїх односельців та й, зрештою, забезпечення хоча б дитсадків, шкіл, лікарень екологічно чистими продуктами. Тоді й дари лісів та полонин — гриби, ягоди тощо — верховинці не продавали б за безцінь більш підприємливим італійцям чи австрійцям. 

— Тому абсурдним видається намагання передати кошти Фонду загальнообов’язкового державного страхування до державного бюджету. Там їм можуть знайти інше застосування. На ці граблі ваше відомство вже, здається, наступало...

— Те ж саме скажу про оплачувані громадські роботи. Здебільшого це благоустрій населених пунктів та об’єктів соціального призначення, а також догляд за немічними, самотніми, хворими. Тільки торік на громадських оплачуваних роботах було зайнято 7 300 безробітних. А ось як розподілилися кошти на оплату їхньої праці. Фонд загальнообов’язкового страхування на випадок безробіття виділив 1 мільйон 71 тисячу гривень, підприємства — 46 тисяч, а місцеві бюджети — неповних 18 тисяч гривень. Від коментарів з вашого дозволу утримаюся...

Ужгород.