За п’ятнадцять хвилин до відходу нічної електрички я не зміг купити квитка
Зазвичай мешканці прилеглих до столиці містечок не мають проблем із транспортом. Електрички ходять хоч і не ідеально, та скаржитися не доводиться, маршрутки курсують одна за одною. Та якось затримався у Києві допізна. Знаючи, що остання електричка відправляється о 0.04, я особливо не поспішав, дістався вокзалу завчасно — мав чверть години запасу.
Однак біля турнікета з’ясувалося, що проїзний квиток недійсний, бо останню електричку підвищили у класі, тепер вона, мовляв, «підвищеної комфортності». Це, звісно, непогано, але для проїзду треба купувати спеціальний квиток.
Каса працювала тільки одна, а біля неї — хвостата черга. Хвилин за п’ять до відправлення електрички квитки продавати припинили. Люди, які так і лишилися з пустими руками, кинулися назад до турнікетів, сподіваючися заплатити за проїзд безпосередньо на вході. Але «безбілетників» до потяга не підпускали.
Не бачив іншого виходу, як оминути турнікети. До мене приєдналося ще кілька сміливців. Однак охоронці передбачили такі маневри. Наші пояснення, що купити квитки було неможливо, стражі порядку проігнорували.
Бажання потрапити додому додало хоробрості — відбіг трохи назад й спробував пролізти під найближчим поїздом до потрібної колії. Але й тут невдача: провідники та охоронці з вірністю цербера «захищали» вхід до електрички.
Тим часом поїзд рушив, а я разом із товаришами по нещастю залишився на платформі. Ночувати довелося на вокзалі, тож мав досить часу, щоб подумати про неорганізованість дирекції вокзалу і про те, наскільки люди в нашій країні безправні.
