Політична реформа вийшла на фінішну пряму. Спірні положення з проекту змін Конституції вилучено. У Верховній Раді сформувалася стійка конституційна більшість з питання політреформи. Однак за цією ейфорією дехто втрачає головну мету, заради якої, власне, все й затівали, — наблизити владу до народу, поставити її під контроль виборців.
Владна вертикаль повинна будуватися не зверху, як ми звикли, а знизу — від людей. А уряд, що формується народними представниками і несе всю повноту політичної відповідальності, має стати природним і логічним результатом такої побудови. Ключовим механізмом формування такої вертикалі є виборча система, що повинна не тільки гарантувати простоту і прозорість парламентських виборів, а й забезпечити постійний двосторонній зв’язок влади з народом.
На моє глибоке переконання, оптимально розв’язати це завдання може повернення до традиційної для нас мажоритарної системи імперативного представництва, коли народного депутата обирають в одномандатному окрузі, а якщо він не справляється зі своїми обов’язками, то може бути відкликаний виборцями. Хочу особливо наголосити: мажоритарна система — не самодостатня цінність, не самоціль, а інструмент, що забезпечує ефективну взаємодію влади і народу. Це система, що оптимально забезпечує представництво на державному рівні інтересів і регіонів, і територіальних громад, і окремих виборців.
Сьогодні, на превеликий жаль, лідерами депутатських груп і фракцій практично вирішено питання про перехід до пропорційної системи. Виборча система стала ціною компромісу, розмінною монетою в торгах з комуністами і соціалістами. В цій ситуації необхідно шукати інші механізми, що могли б гарантувати людям важелі впливу на своїх обранців. Інакше можновладці опиняться в стані, який класик більш як сто років тому описав словами «страшенно далекі вони від народу».
Перехід до пропорційної системи виборів Верховної Ради змушує по-новому подивитися на ідею двопалатного парламенту. У ситуації, що склалася зараз, верхня палата, у якій будуть представлені регіони, зможе врівноважити популізм партійних вождів і не дозволить ігнорувати інтереси територій. Якщо хтось дуже боїться власних виборців, можна прийняти систему непрямих виборів верхньої палати. Так, як це, наприклад, відбувається у Німеччині (Бундесрат формується з представників урядів земель, що обираються відповідними ландтагами) чи Франції (сенаторів обирають територіальні колегії, до яких входять депутати нижньої палати парламенту, представники муніципалітетів та їх виконавчих органів). У цьому випадку представників територій обиратимуть депутати органів місцевого самоврядування й обласних рад. Однак хочу наголосити: будь-яке посередництво між людьми і владою несе в собі негатив, оскільки так чи інакше спотворює народний вибір. З’являються свого роду посередники-монополісти, котрі діють у власних інтересах, роблячи принцип відповідальності влади перед народом практично нездійсненним.
Ще один варіант — проведення пропорційних виборів за регіональними списками. Це стане потужним чинником консолідації регіональних еліт і регіональних інтересів. І не треба боятися сепаратизму. Сильна держава неможлива без сильних самодостатніх регіонів. На жаль, на місцях це розуміють набагато краще, ніж у центрі, де регіони розглядають головним чином як «дійні корови». А партіям, якщо вони хочуть бути представлені в парламенті, треба буде реально працювати на місцях, а не тільки каламутити воду під куполом Верховної Ради та писати красиві програми. Ця модель, зокрема, застосовується на виборах Національної ради Австрії, Палати представників Бельгії, Палати депутатів Греції, Фолькетингу Данії, Палати представників Нідерландів, Едускунти Фінляндії. В усіх зазначених випадках виборець може визначити в запропонованому списку кандидата, якому він надає перевагу. Таким чином люди не просто голосують за ту чи іншу партію, а обирають з її висуванців конкретного політика, якому вони особисто довіряють представляти свої інтереси на державному рівні.
Можна проводити парламентські вибори й у багатомандатних округах. Один регіон — один округ. Чим більший регіон, тим більше мандатів буде розігруватися в цьому окрузі. Представлятимуть регіон у Верховній Раді ті депутати, які наберуть найбільшу кількість голосів. Таким чином у нас проходять вибори обласних рад. Тому нічого принципово нового винаходити не доведеться — і виборці, і виборчі комісії мають досвід роботи з такими бюлетенями. Така система довела свою ефективність в Ірландії, де вона вдосконалена механізмом передачі голосу. Ірландський виборець може вказувати в бюлетені бажання передати голос іншому кандидату, якщо його обранець і без того набрав достатню кількість голосів або, навпаки, втратив шанси стати депутатом. Застосування цього принципу дає можливість врахувати кожен голос, повною мірою забезпечивши людям право вибору.
Кожна з трьох розглянутих вище моделей дозволить враховувати місцеві і регіональні інтереси при прийнятті рішень державної ваги. У разі прийняття пропорційної системи із закритими виборчими списками, як наполягають лідери політичних партій, переважна більшість депутатів представлятимуть у Верховній Раді горезвісні «Печерські пагорби». Навряд чи мешканці двох-трьох столичних вулиць зможуть адекватно представляти інтереси Харкова, Житомира або Луганська. Йдеться фактично про те, що замість народних представників у Верховній Раді засідатимуть партійні функціонери і лобісти фінансово-політичних груп.
У підсумку влада остаточно відірветься від народу, а функції державного управління здійснюватимуться безвідповідально і безконтрольно. Партійні вожді розраховують на те, що прийняття пропорційної системи змусить незалежних політиків шукати собі політичний «дах». По суті, виборчий закон стає чинником шантажу та інструментом штучного збільшення чисельності партійних фракцій. Не випадково початок п’ятої сесії Верховної Ради ознаменувався черговою хвилею скандальних міжфракційних переходів.
Багатопартійна диктатура нічим не краща за диктатуру однопартійну. Вона віднімає владу в народу, позбавляє людей реального представництва в органах влади. Зараз, на заключній стадії політичної реформи, ми повинні постійно пам’ятати про це. Мета реформи — максимально наблизити владу до народу, позбувшись непотрібних посередників. Реформа, що віддаляє владу від народу, перетворюючи людей на безликий електорат, нам не потрібна. Це ми вже проходили.
Володимир ГОШОВСЬКИЙ,народний депутат України.
