Ми живем у недосконалому світі, де є бідні й багаті, несправедливість, катастрофи, біль і горе. Разом з тим, Конституція України проголошує, що всі люди вільні й рівні у своїй гідності та правах, громадяни мають право на соціальний захист, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, на охорону здоров’я, освіту, безпечне для життя і здоров’я довкілля. Людина визнається найвищою соціальною цінністю.
Яким же чином Українська держава може і зобов’язана забезпечити права людини, закріплені Конституцією? Відповідь цілком очевидна: мають існувати конкретні державні програми, спрямовані на забезпечення цих прав, — соціального захисту, підтримки сім’ї, охорони здоров’я, довкілля, освіти тощо.
І такі програми в Україні існують та працюють. Але я, як людина, небайдужа до долі співвітчизників, не можу спокійно спостерігати, що ці чудові програми не виконуються або, що цілком однаково, виконуються частково, не в повному обсязі. Для їх повного фінансування в бюджеті просто не вистачає грошей.
Знову скажу істину з прописів: кожний має не тільки права, але й обов’язки. Іншими словами, щоби держава могла забезпечувати права людини, вона покладає на своїх громадян певні зобов’язання. В першу чергу йдеться про обов’язок кожного сплачувати податки та збори. От із чим у нас в Україні ще поганенько, так це з усвідомленням громадянами своїх обов’язків. Права знають усі й уголос вимагають їх безумовного забезпечення. Та коли справа доходить до обов’язків, тут часто-густо мої браття-українці замовкають і відводять очі вбік. Особливо якщо це стосується податків.
Як відомо, податки — основа бюджету, з них він значною частиною і формується. Якщо кожний поділиться своїми реальними прибутками з державою, будуть у казні гроші на фінансування тих самих соціальних програм, про які я казав.
Не хочеш віддавати частину своїх прибутків до казни — держава має право захистити себе. Адже несплата податків — злочин проти співгромадян, злочин проти держави. Щоб попередити такі злочини або ж перепинити їх, існують спеціальні інститути — правоохоронні органи. Ці органи чудово забезпечені законодавчо, вони мають усі права, необхідні їм для виконання завдань, поставлених перед ними державою.
Наприклад, міліція. Серед прав, які міліція (або податкова міліція) може використовувати у своїй службовій діяльності з метою попередження та розкриття злочинів, — здійснення гласних та негласних оперативно-розшукових заходів, фото-, кіно-, відеозйомка і звукозапис, прослуховування телефонних розмов, матеріальне заохочення громадян, які надають допомогу в боротьбі зі злочинністю, безперешкодне отримання від будь-кого будь-якої інформації (в тому числі й такої, що становить комерційну та банківську таємницю), а також багато інших прав — сам їх перелік займає п’ять друкованих дрібним шрифтом сторінок.
Я спеціально звертаю увагу на можливість та необхідність здійснення оперативно-розшукової діяльності органами, що борються зі злочинністю. Наявність у них такого права — залишаючись непомітними, мати можливість стежити за чиєюсь діяльністю —викликана тим, що потужнішого способу отримання інформації про злочинну діяльність людство не винайшло.
Це право здійснення оперативно-розшукової діяльності законом надано шести органам, що борються зі злочинністю: міліції, Службі безпеки, Прикордонним військам, Управлінню державної охорони, податковій службі, Держдепартаменту з питань виконання покарань, Міністерству оборони. Здавалося б, майже всім, кому треба.
Але все-таки не всім. Законом України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» до системи органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, включено ще один — митницю.
Нещодавно прийнято новий Митний кодекс України, з 1 січня цього року він набув чинності. Завдання перед митницею поставлено цілком серйозні: захист економічних інтересів України, стягнення податків та зборів при переміщенні товарів через кордон, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил (як частина боротьби з організованою злочинністю!).
І якими ж засобами митники мають досягати поставлених завдань? Смішно сказати — їм надано права перевіряти документи, проводити огляд та облік товарів, усно опитувати громадян. Це практично повний перелік прав правоохоронного органу, якому поставлено завдання боротися з організованою злочинністю!!!
Приблизно такі самі права має контролер тролейбусного управління: він має право перевірити ваш проїзний документ (квиток), провести його огляд (вимагати пред’явити), усно опитати громадян, що їдуть в одному тролейбусі, чи всі вони оплатили проїзд. Але ж ніхто не вимагає від контролера у тролейбусі боротися з організованою злочинністю! А от від митниці вимагають цими засобами боротися з контрабандою, яка є невід’ємною частиною організованої злочинності.
І це при тому, що обсяги контрабанди щороку сягають колосальної суми, з якої не сплачуються податки. А цих коштів не вистачає на соціальні програми, затримується розвиток економіки через недобросовісну конкуренцію. Яка ж може бути справедлива конкуренція, коли одні платять податки, а інші — ні!
От і виходить, що така безправна митниця на руку тільки шахраям і злодіям. Митниця без права на оперативно-розшукову діяльність — неефективна, оскільки працює наосліп, не маючи можливості побачити, де її шукати, ту контрабанду, не маючи можливості повернути бюджетові гроші, які з нього фактично крадуть контрабандисти
Питання про надання митниці права на оперативно-розшукову діяльність обговорювалося у Верховній Раді вже багато разів, багато разів голосувалося — і завжди провалювалось. Ось який був основний аргумент за те, щоб лишити митницю безправною: Україні не потрібен ще один орган, який матиме можливість стежити за її громадянами.
Найбезглуздіший аргумент. Ми вже маємо шість таких органів, у чиїх штатах мало не мільйон працівників. У митниці працює лише вісімнадцять тисяч чоловік — разом із прибиральницями. Ви скажете: не всі ж із цього мільйона займаються оперативно-розшуковою роботою, — і матимете рацію. Але ж і в митниці цією діяльністю мають займатися не всі, а лише працівники підрозділів боротьби з контрабандою та підрозділів власної безпеки, які мають стежити, щоб не відбулася «змичка» митниці й організованої злочинності. Таких працівників менше тисячі на всю Україну!
Інший аргумент проти надання митниці права на оперативно-розшукову діяльність полягає в тому, що ми вже маємо шість органів з таким правом — нехай вони діляться з митницею інформацією.
Але це також неможливо з кількох причин. Насамперед таке забороняє сам Закон «Про оперативно-розшукову діяльність», у якому дано вичерпний перелік способів використання отриманої інформації: для попередження злочинів та розшуку злочинців, порушення кримінальної справи та отримання в ній доказів, забезпечення безпеки суддів, працівників правоохоронних та розвідувальних органів, для інформування підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.
По-друге, добровільно інформацією ніхто не ділиться.
По-третє, не будуть шість уповноважених органів добувати інформацію щодо контрабанди для митниці, оскільки їм і свого клопоту вистачає — скільки резонансних убивств на замовлення не розкрито, скільки шпигунів досі працює проти України!.. Не до контрабанди нам.
І, нарешті, найголовніше. Не побачать вони у добутих для себе матеріалах ознак контрабанди, навіть якщо вони будуть цілком очевидні. Просто не вистачить на це освіти та досвіду. Зрозумійте мене правильно, я не маю на увазі, що у шести поважних органах працюють неуки. Просто митна справа за останні 12 років розвивається настільки стрімко, що сторонній людині — не працівникові митниці — практично неможливо відстежити всі зміни законодавства.
Таким чином, виходить, що митниця без права на оперативно-розшукову діяльність — несправжня, муляж. Зовні схожа на справжній інструмент, але використання її можна лише імітувати.
Торік митниця перерахувала до бюджету майже 14 мільярдів гривень, вона формує фактично третину державного бюджету. Як же могли б зрости ці показники, якби митниця мала право на оперативно-розшукову діяльність! І з’явилися б у бюджеті гроші на ті самі згадані нами соціальні програми.
Доки ми продовжуватимемо винаходити український велосипед? На теренах колишнього Радянського Союзу Україна залишилась єдиною державою, яка не надала своїй митній службі належних їй прав. Та якби ж то тільки Союзу! У Європі права на оперативно-розшукову діяльність, крім української митниці, не має ще лише одна — албанська. То чи варто нам досі рівнятися на Албанію?
Зрештою, проголосивши курс на інтеграцію до Європейського союзу, Україна зобов’язана уніфікувати своє законодавство з європейським. Надання митній службі України права на проведення оперативно-розшукових заходів — один з аспектів такої уніфікації.
Завершити хочу риторичним запитанням: ким краще бути — багатим і здоровим чи бідним і хворим? Тож надаймо нашій митниці здорового права на оперативно-розшукову діяльність, і вона віддячить нашій економіці багатством.
Олексій КОЗАЧЕНКО,народний депутат України.
