У багажнику на страту

...Ще 3 січня 2003 року до Ріпкинського райвідділу внутрішніх справ надійшла заява від Геннадія Хацкевича. У ній ішлося про зникнення з його дачі в кооперативі «Озерне» зварювального апарата та інших речей. Перевіряти факт крадіжки доручили дільничному інспекторові Ріпкинського райвідділу міліції капітанові Валерію Стеценку (прізвище засудженого змінено, оскільки вирок ще не набув чинності). Можливо, якби він узявся розслідувати її відразу, по гарячих слідах, то йому б і пощастило знайти правопорушника. Адже 4—5 січня ще можна було розпитати, хто й де бачив щось підозріле. Але спливло два тижні! І лише 19 січня Г. Хацкевич на власному авто повіз капітана на розслідування справи про крадіжку майна. Уже при зустрічі потерпілого у селі Неданчичі з дільничним інспектором першого очікував неприємний сюрприз: від правоохоронця тхнуло спиртним. Можливо, алкоголь додавав завзятості міліціонерові, і він хотів показати Хацкевичу, що злодія буде знайдено швидко, на очах. На околиці села Мекшунівки В. Стеценко помітив двох місцевих жителів — В. Голіна і М. Шоху, які видалися йому причетними до крадіжки. Він наказав їм сісти в автомобіль.

«Після цього В. В. Стеценко прибув у кооператив «Озерне», де на дачі знайшов О. Івашова, — читаємо в судовій справі № 1-23/2003 р. —Завдавши останньому декількох ударів по тулубу, чим спричинив Івашову фізичний біль, вивів останнього, одягнутого тільки у сорочку, штани та чоботи, на вулицю та примусив його сісти в автомобіль. Потім В. Стеценко приїхав у Мекшунівку, де також наказав сісти в автомобіль О. Крещуку, а О. Івашова перемістив з салона в багажник автомобіля». Останній заслужив такої «шани» як головний підозрюваний: відставника в основному знали у кооперативі як чоловіка, який і техніку ремонтує, і будівельне ремесло знає.

Капітан, який при затриманні О. Івашова, як свідчила Г. Васильєва, «хитався, бо був п’яний», наказав водієві їхати в Любеч, але той казав, що не вистачить бензину. Дільничний інспектор спрямував автомобіль на Редьківку. Однак по дорозі не раз зупинявся, щоб зайти до осель. Випитого раніше було замало. «Біля однієї з хат ми довго стояли, — пояснював суду Г. Хацкевич, — тому я пішов покликати дільничного. Коли зайшов у будинок, мені запропонували пообідати, але я відмовився».

У цей час, коли господарі частували-«підігрівали» капітана, О. Івашов мерз у багажнику! Він стукав, та всі вдавали, що не чують...

Лише о 15 годині підозрюваних у злочині незаконно було доставлено на пост охорони зони радіаційного забруднення в селі Редьківці, що за кільканадцять кілометрів від місця їхнього проживання. Капітан розслідував справу без протоколу. Гумовим та дерев’яним києм він сипав по підозрюваних направо й наліво. Зрештою, не добившись нічого певного від них, зосередився лише на О. Івашові, який намагався протестувати, перечити, вказувати дільничному на його незаконні дії. П’яний міліціонер вирішив «вивести його на чисту воду» і закував у наручники. Відпустивши усіх «покірних» затриманих додому, почав методично бити О. Івашова. Руками і ногами, палицями по тулубу, голові, інших частинах тіла. Незважаючи на це, О. Івашов все ж не зізнавався у скоєному!

Може, якби він збрехав, сьогодні був би живий. Та затриманий вперто стояв на своєму: не брав він чужого зварювального апарата! Бо має власний, який показував Г. Хацкевичу, і він не впізнав у ньому свого.

...Дружина О. Івашова Марія дізналася про зникнення чоловіка 20 січня від сусіда по дачі. Приїхавши зі Славутича в кооператив «Озерне», вона переконалася, що справді двері їхньої дачі незамкнені, а Олександр зник. Сусіди розповіли, що його забрав якийсь міліціонер. Та в Ріпкинському райвідділі, Славутицькому міськвідділі міліції повідомили, що нічого не знають про арешт чи затримання її чоловіка.

Те саме сказали і на посту міліції охорони зони відчуження в Редьківці: мовляв, його після допиту відпустили. У Ріпкинському райвідділі справу про зникнення О. Івашова доручили... дільничному В. Стеценку. А цей склав фіктивне пояснення від імені В. Теремецького, котрий нібито бачив, як Івашов 19 січня прямував з Редьківки. Жінка з сином, не вдовольнившись таким поясненням, почали власне розслідування. Обійшовши яри, хліви, хати покинутої Редьківки, вони знайшли на околиці в одному з погребів труп свого чоловіка і батька.

Тіло О. Івашова являло собою суцільне червоно-синє місиво. Та первинна судово-медична експертиза визнала, що чоловік помер від... переохолодження! Лише звертання рідних до Генеральної прокуратури, адміністрації Президента допомогло встановити правду.

Вона вражаюча: офіцера-відставника замордували на посту міліції охорони зони відчуження! Згідно з висновками повторної судово-медичної експертизи, «комплекси пошкоджень відкритої черепно-мозкової травми, закритої тупої травми шиї, як кожний окремо, так і в сукупності, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і перебувають у прямому причинному зв’язку з настанням смерті», «після отримання виявлених тілесних ушкоджень О. Івашов до здійснення активних дій (розмовляти, пересуватись та інше) був не здатний».

Отже, його вбили, а потім відвезли за 1100 метрів від КПП і вкинули у погріб.

Суд, розглянувши справу В. Стеценка, визнав його винним у вчиненні кількох злочинів при розслідуванні справи про крадіжку і призначив йому 14 років позбавлення волі. Такий підсумок службових зловживань, які обернулися трагедією. Заступник голови судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області Людмила Навозенко має свою версію-пояснення випадку, що стався:

— Я добре знаю цього дільничного міліціонера по іншій справі. У ній він проходив як потерпілий. Тоді в мене склалося враження, що це спокійна, тиха, врівноважена людина. Кілька років тому на нього вдома вночі напав злочинець, який, мабуть, хотів заволодіти зброєю. Міліціонера ледь врятували від ножових поранень. Гадаю, той нічний напад не минув безслідно, позначився на здоров’ї капітана. Він став агресивнішим, грубішим, нервовішим. Мабуть, це і визначило його поведінку при розслідуванні крадіжки.

Та цим, зрозуміло, не пом’якшиш вироку і не воскресиш закатованого чоловіка.

Чернігівська область.