Жінки пам’ятають минуле по-своєму. Вважається, що вони (крім американок) «применшують себе». Втім, саме жінки досить часто були головними рушіями історії. Принаймні колгоспна доба трималася на їхніх плечах!
... Усні жіночі оповіді стали основою книжки «Повернення», яку з допомогою жіночої програми Міжнародного фонду «Відродження» видав недавно жіночий центр «Спадщина». Прості жінки з різних куточків України, деякі навіть неписьменні — автори цієї книги. Їхні розповіді дослівно оприлюднили Надія Самуляк та Галина Дацюк. Збережено найтонші нюанси інтонацій, тому книга насичена живою історією, якої так мало в шкільних підручниках.
А можна уявити й такий урок історії: до школи приходить одна з героїнь книги, 94-річна Ніна Рудик з Херсонщини, і оповідає, як за те, що поїхала до самого Сталіна з листом про незаконний арешт чоловіка, дістала покарання — 10 років АЛЖИРу («Акмолинский лагерь жен изменников Родины»), як повернулася із заслання одночасно з коханим, але вже за рік втратила його знову, бо Петра вислали на довічне ув’язнення до Сибіру, як поховала донечку, як у 57-му дочекалася своєї та чоловікової реабілітації, але ще багато літ оббивала пороги, щоб повернутися до своєї оселі.
...Усна жіноча історія триває, і в кожній родині, в кожній домівці є свої першоджерела тієї історії.
